Имиджмейкер из Москвы   ::   Джангіров Дмитро

Раптом двері впали на підлогу, точніше – на скривавленого Артурчика, і до номера увірвалися троє абреків – у газирях, папахах, із гвинтівками та кинджалами. Вони стояли на Артурчикові і погойдувалися на дверях з багатостраждальною табличкою іміджмейкера. Артурчикові ноги, які виглядали з-під дверей, кілька разів конвульсивно смикнулися і завмерли. З усього було зрозуміло, що гості жадали крові. І саме його крові – Нестора Євграфовича. Задкуючи і судомно намагаючись опанувати ситуацію, політтехнолог, Дуже заїкаючись, запитав у непрошених гостей:

– С-с-с к-к-кем имею че-че-че-сть?

Молодший із абреків насупив страшні чорні брови, його очі зблиснули несамовитою люттю. Із традиційним і до болю знайомим східним акцентом він грізно вигукнув:

– Ты еще издеваешься, сын белого ишака и черной гадюки!! Откуда у тебя честь?!

– Правильно, брат! – підтримав молодшого середущий абрек і додав від себе: – У этого четырехглазого скорпиона нет чести! А еще у него нет ума и совести!

Старший абрек суворо мовчав. З його вигляду одразу ж було зрозуміло, що на руках джигіта немало людської крові – і напевно, крові людей, набагато безгрішніших та безневинніших, ніж іміджмейкер. Нестор Євграфович відчув, що невдовзі ці руки цілком можуть омитися і його кров'ю. Все ще задкуючи, немов від диких голодних звірів, він неймовірним зусиллям волі намагався опанувати свій страх і видаватися якомога спокійнішим. Старший кровожерливий абрек зіскочив із дверей на підлогу і, побрязкуючи в піхвах кинджалом, тихо і повільно промовив:

– Не горячись, брат.