JК
Имиджмейкер из Москвы :: Джангіров Дмитро
Страница: 188 из 223Не чекаючи, доки помічник сяде за комп'ютер, Нестор Євгра-фович звично закрокував кімнатою і взявся розмірено диктувати:
«Высокому искусству творцов-имиджмейкеров приходится сталкиваться с досадными помехами в лице бездарных конкурентов, жлобливых клиентов, ограниченных избирателей, а также безответственных дилетантов, утверждающих, что за два дня до выборов можно свернуть агитационные работы и оставить измученный электорат наедине со своими мыслями…»
Асистент припинив барабанити по клавіатурі і обурено зреагував на щойно набраний ним текст:
– Так это что выходит, Нестор Евграфович! Послушать этих жалких шарлатанов, так мы должны все бросить и на эти два золотых дня уйти в совершенно неоплачиваемый отпуск!
– Ни в коем случае, Артурчик! – по-батьківськи повчально промовив шеф і продовжив: – Мы не оставим своих клиентов, невзирая на все их хамские попытки сэкономить и не покинем этот несчастный электорат!
– Так у вас есть план на два последних дня? – поцікавився заінтригований асистент. Іміджмейкер замислився і за хвилю, вже охолодим голосом, повідомив:
– Еще нет. Но я верю, что сама жизнь подскажет нам выход! – поміркувавши, він виправив сказане: – Гм-гм… Точнее, три выхода – для каждого из наших клиентов.
На екрані телевізора саме розгорталася остання сцена «Блакитного лотоса».
– Минуточку, Нестор Евграфович! – сентиментально попросив Артурчик. Він став колінами на комп'ютерний стілець і, покручуючись праворуч-ліворуч, пояснив: – Это моя с детства любимая сцена.
Асистент узяв пульт і увімкнув звук. На екрані колонізатори довго і з задоволенням розстрілювали головного героя – Шаши Капура, що продовжував свою революційну агітацію навіть у передсмертних конвульсіях. Коли ж герой нарешті затих, народ повстав і переміг колонізаторів. Іміджмейкер з цікавістю споглядав розвиток подій на екрані.
– Какая интересная мысль… – сказав він, задумливо втупившись в екран.
«Высокому искусству творцов-имиджмейкеров приходится сталкиваться с досадными помехами в лице бездарных конкурентов, жлобливых клиентов, ограниченных избирателей, а также безответственных дилетантов, утверждающих, что за два дня до выборов можно свернуть агитационные работы и оставить измученный электорат наедине со своими мыслями…»
Асистент припинив барабанити по клавіатурі і обурено зреагував на щойно набраний ним текст:
– Так это что выходит, Нестор Евграфович! Послушать этих жалких шарлатанов, так мы должны все бросить и на эти два золотых дня уйти в совершенно неоплачиваемый отпуск!
– Ни в коем случае, Артурчик! – по-батьківськи повчально промовив шеф і продовжив: – Мы не оставим своих клиентов, невзирая на все их хамские попытки сэкономить и не покинем этот несчастный электорат!
– Так у вас есть план на два последних дня? – поцікавився заінтригований асистент. Іміджмейкер замислився і за хвилю, вже охолодим голосом, повідомив:
– Еще нет. Но я верю, что сама жизнь подскажет нам выход! – поміркувавши, він виправив сказане: – Гм-гм… Точнее, три выхода – для каждого из наших клиентов.
На екрані телевізора саме розгорталася остання сцена «Блакитного лотоса».
– Минуточку, Нестор Евграфович! – сентиментально попросив Артурчик. Він став колінами на комп'ютерний стілець і, покручуючись праворуч-ліворуч, пояснив: – Это моя с детства любимая сцена.
Асистент узяв пульт і увімкнув звук. На екрані колонізатори довго і з задоволенням розстрілювали головного героя – Шаши Капура, що продовжував свою революційну агітацію навіть у передсмертних конвульсіях. Коли ж герой нарешті затих, народ повстав і переміг колонізаторів. Іміджмейкер з цікавістю споглядав розвиток подій на екрані.
– Какая интересная мысль… – сказав він, задумливо втупившись в екран.