Кодло   ::   Соколян Марина

Основну ідею роботи можна було б сформулювати наступним чином: девіантна поведінка інституалізується суспільством лише після того, як її було переведено на професійні рейки. Так, вульгарна бійка перетворюється на мистецтво єдиноборства, підглядання та підслухування — на професійний шпіонаж, проституція — на інститут гейш. Цей перелік можна продовжувати.

В даному випадку йдеться про містифікацію та обман. Непереборна схильність до обману є патологією невротичної, а іноді і психотичної природи. Така поведінка часто приносить шкоду навколишнім і тому, безперечно, вважається девіантною. Втім, за часів модернізації ставлення до багатьох девіацій змінюється. Авантюристи, шахраї і так звані трікстери стають героями кінофільмів і романів. Згадаймо Борхеса з його схильністю до літературних містифікацій, Фаулза з його культом мага-містифікатора, Еко і його "гру з читачем"…

Я не беруся стверджувати, що прихильність до містифікації є "хворобою" виключно нашої епохи. Проти цього свідчили б численні приклади, з міфів та епосу різних народів. Однак, основна відмінність між ставленням до містифікації в архаїчні та модерні часи полягає в статусі містифікатора: раніше право вводити в оману належало божествам чи епічним героям, тоді як сьогодні на це право претендує перший ліпший. Тому, власне, і було профанізовано поняття "трікстера", яке нині прикладається ледве що не до звичайного шахрая.