JК
Конотопська видьма :: Квитка-Основьяненко Григорий Федорович
Страница: 58 из 102А Явдоха й каже:
– Бо йому, сироті, нігде узяти, тільки що спадками живитись, а Швандюру озьми і вижени із села, щоб його і дух не пах. От коли се мені зробиш, то і я тобі…
– Мурлу, няв, мурлу! – обізвавсь відьомський кіт, і Зубиха схаменулась та й каже:
– Е, ні, ще, ось слухай ще. Домашина ятрівка Хвенна Зозулиха… не можна мені біля її хати йти, так і доклада мені про те полотно, що в неї з огорода пропало та якось-то опинилось у мене у скрині, так вона мене злодійкою узива і усякі докладки доклада; так чи не можна її, підрізавши, теж з села вигнати?
– Та для чого не можна? Тільки кажи, усе зроблю… – Так казав пан Уласович, повеселішавши, що вже відьма стала до нього добріша.
– Отеє усе коли зробиш, то і я…
– Мурлу, мурлу! – замурликав вп'ять кіт, і Зубиха знов стала договорюватись і каже:
– Та ще от у чім пожаліюсь. Демко Сіроштан просвітку мені не дає; позавчора хваливсь, що мого кота вб'є, як його не берегтиму, а він таки вб'є. Так його-то, пане сотнику, провчи та провчи…
– Та провчу ж, провчу, тітусю, так що до нових віників буде тямити; тільки зроби і моє діло… – пильно пристаючи, прохав її пан Забрьоха, і чого б то він не обі-щався їй зробити, аби б вона так починила, щоб хорунжівна за нього пішла.
– Ну, добре ж, синку, коли ж так, то й так. Буде за тобою бігати t хорунжівна Олена і ночі не спати, як і ти за нею. Кицю, кицю, кицю, кицю.
– Мурлу, няв, мурлу, няв!
– Добре ж, – казала Явдоха.
– Бо йому, сироті, нігде узяти, тільки що спадками живитись, а Швандюру озьми і вижени із села, щоб його і дух не пах. От коли се мені зробиш, то і я тобі…
– Мурлу, няв, мурлу! – обізвавсь відьомський кіт, і Зубиха схаменулась та й каже:
– Е, ні, ще, ось слухай ще. Домашина ятрівка Хвенна Зозулиха… не можна мені біля її хати йти, так і доклада мені про те полотно, що в неї з огорода пропало та якось-то опинилось у мене у скрині, так вона мене злодійкою узива і усякі докладки доклада; так чи не можна її, підрізавши, теж з села вигнати?
– Та для чого не можна? Тільки кажи, усе зроблю… – Так казав пан Уласович, повеселішавши, що вже відьма стала до нього добріша.
– Отеє усе коли зробиш, то і я…
– Мурлу, мурлу! – замурликав вп'ять кіт, і Зубиха знов стала договорюватись і каже:
– Та ще от у чім пожаліюсь. Демко Сіроштан просвітку мені не дає; позавчора хваливсь, що мого кота вб'є, як його не берегтиму, а він таки вб'є. Так його-то, пане сотнику, провчи та провчи…
– Та провчу ж, провчу, тітусю, так що до нових віників буде тямити; тільки зроби і моє діло… – пильно пристаючи, прохав її пан Забрьоха, і чого б то він не обі-щався їй зробити, аби б вона так починила, щоб хорунжівна за нього пішла.
– Ну, добре ж, синку, коли ж так, то й так. Буде за тобою бігати t хорунжівна Олена і ночі не спати, як і ти за нею. Кицю, кицю, кицю, кицю.
– Мурлу, няв, мурлу, няв!
– Добре ж, – казала Явдоха.