JК
Котигорошко :: Кожелянко Василь
Страница: 1 из 190---------------------------------------------
Кожелянко Василь
Котигорошко
I Блиск і ще раз блиск халяв
Заворушилось у глибинах підсвідомости якесь прадавнє коріння, і Котигорошко не вистрілив. Хоча мав право, бо суперник його, Тит Яблуненко, своєю можливістю стрельнути, цілячись Котигорошкови у серце, не знехтував. Він добре налаштувався і, майже зомліваючи зі страху, натиснув на спусковий гачок… але хто не знає, що Яблуненко найгірший стрілець у їхній чоті. Котигорошкові секунданти зітхнули полегшено, коли куля з Яблуненкового револьвера вп'ялась у сосновий стовбур, з якого розлетілись увсебіч шматки сухої кори. Один гострим краєм черкнув Котигорошка по щоці, зацебеніла кров. Яблуненко, побачивши кров, зблід, а затим і пожовтів, але не гепнувся навзнак, як воно водиться, а стояв і чекав. Чекав, швидше всього, смерти. Але Котигорошко не вистрілив. Він не грав шляхетного лицаря, бо ще хвилину назад увесь був пройнятий бажанням знищити гада… але тепер чомусь завагався. Він витрусив з барабана свого револьвера єдиний, як вимагали умови поєдинку, набій і підійшов до Яблуненка.
— Ну, що, гниляку, злякався?
— Чого ти? — пробурмотів Яблуненко.
— Ось цей набій, Котигорошко, я залишаю на майбутнє. Замочу тебе, коли настрій з'явиться.
— Правила цього не дозволяють, — втрутився один із Яблуненкових секундантів — довготелесий Святополк Книш.
Кожелянко Василь
Котигорошко
I Блиск і ще раз блиск халяв
Заворушилось у глибинах підсвідомости якесь прадавнє коріння, і Котигорошко не вистрілив. Хоча мав право, бо суперник його, Тит Яблуненко, своєю можливістю стрельнути, цілячись Котигорошкови у серце, не знехтував. Він добре налаштувався і, майже зомліваючи зі страху, натиснув на спусковий гачок… але хто не знає, що Яблуненко найгірший стрілець у їхній чоті. Котигорошкові секунданти зітхнули полегшено, коли куля з Яблуненкового револьвера вп'ялась у сосновий стовбур, з якого розлетілись увсебіч шматки сухої кори. Один гострим краєм черкнув Котигорошка по щоці, зацебеніла кров. Яблуненко, побачивши кров, зблід, а затим і пожовтів, але не гепнувся навзнак, як воно водиться, а стояв і чекав. Чекав, швидше всього, смерти. Але Котигорошко не вистрілив. Він не грав шляхетного лицаря, бо ще хвилину назад увесь був пройнятий бажанням знищити гада… але тепер чомусь завагався. Він витрусив з барабана свого револьвера єдиний, як вимагали умови поєдинку, набій і підійшов до Яблуненка.
— Ну, що, гниляку, злякався?
— Чого ти? — пробурмотів Яблуненко.
— Ось цей набій, Котигорошко, я залишаю на майбутнє. Замочу тебе, коли настрій з'явиться.
— Правила цього не дозволяють, — втрутився один із Яблуненкових секундантів — довготелесий Святополк Книш.