JК
Козир-дивка :: Квитка-Основьяненко Григорий Федорович
Страница: 46 из 91Аж ось
один трошки згодом устав, підійшов до неї і спитав, так тихенько та люб'язно:
– Чаво табє, дєвушка, тут треба-нада?
– Чи в вас, ваше благородіє, діло об Левкові?
– Об какому Левкові?
– Та об нашому, батьковому прииьмиту.
– Та ти мине скажи, з какого уїзда?
– Та хто його зна! я вам не скажу сього.
– Што он здєлал такоє?
– Бачите, кажуть, що він у мого батька гроші вкрав. От той пан і став читати по бумазі і зараз його і начитав; розпитує Ївгу, – так і є, він, він!
– Так што ж табє надобно?
– А от що, бат… ваше благородіє: що його наші судящі судили та допросу не знімали. Кого б тут прохати, щоб з його допрос зняли? Він щось хоче розказати…
– Еге, дєвушка, опізнилась! Діло об нім рішили, і вже воно не тут, вже в губернатора…
– Ох, моя годинонька бідна! Так отеє його пошлють у Сибір?
Панич тільки здвигнув плечима.
– Зділайте милость, ваше благородіє, навчіте мене, бідну, що мені на світі робити? Я вам дуже, дуже буду дякувати!… Його у допрос не приводили!
– Нічого не можу здєлать, і вже йому ніхто не поможе. Как заробив, так і відвічатиметь. А ти йди собі, відкіль прийшла; тут тобі не можна бути. – Сказав та й пішов до свого діла і, бачачи, що Ївга вже аж голосити стала, махнув рукою салдату, а салдат її за плече та й вивів легенько аж у сіни.
один трошки згодом устав, підійшов до неї і спитав, так тихенько та люб'язно:
– Чаво табє, дєвушка, тут треба-нада?
– Чи в вас, ваше благородіє, діло об Левкові?
– Об какому Левкові?
– Та об нашому, батьковому прииьмиту.
– Та ти мине скажи, з какого уїзда?
– Та хто його зна! я вам не скажу сього.
– Што он здєлал такоє?
– Бачите, кажуть, що він у мого батька гроші вкрав. От той пан і став читати по бумазі і зараз його і начитав; розпитує Ївгу, – так і є, він, він!
– Так што ж табє надобно?
– А от що, бат… ваше благородіє: що його наші судящі судили та допросу не знімали. Кого б тут прохати, щоб з його допрос зняли? Він щось хоче розказати…
– Еге, дєвушка, опізнилась! Діло об нім рішили, і вже воно не тут, вже в губернатора…
– Ох, моя годинонька бідна! Так отеє його пошлють у Сибір?
Панич тільки здвигнув плечима.
– Зділайте милость, ваше благородіє, навчіте мене, бідну, що мені на світі робити? Я вам дуже, дуже буду дякувати!… Його у допрос не приводили!
– Нічого не можу здєлать, і вже йому ніхто не поможе. Как заробив, так і відвічатиметь. А ти йди собі, відкіль прийшла; тут тобі не можна бути. – Сказав та й пішов до свого діла і, бачачи, що Ївга вже аж голосити стала, махнув рукою салдату, а салдат її за плече та й вивів легенько аж у сіни.