Меч Арея   ::   Билык Иван Иванович

— Пiдсади ж! –невiдомо чому гримнула Рада, й челядник узяв її за гомiлку. Вона звiсила ноги на один бiк i силувано всмiхнулася до Ясновиди.

— Будь гостею в нашому вогнищi, княжно.

— Спаси Бiг, –вiдповiла та. –Тепер менi й так нема куди їхати. Маю лиш одного оружного можа.

Вона пiшла поряд з Радиним конем. Богдан здогнав їх потiм. Услiд пленталися Ясновидицi робинi й мiж iз мечем через плече, а позад усiх виступав на захваченому конi тивун Малко, наштрикнувши на меч голову забитого степовика.

— Кинь оту погань! –гримнула княгиня Рада.

Та Малко не зважав.

— Маю поставити сю голову на сулицi над ворiтьми, –сказав вiн. –Хай лякається гайвороння.

Княгиня махнула рукою, їй стало байдуже. Вона згадала про iнше:

— Отих…побитих…спалити треба.

— Спалю, княгине. Щоб не смердiло падлом у Києвому городi. Вiддам у пожертву Цуровi й Пекевi.

Мiсяця того-таки в наступний день

Ще вдосвiта княжич Богдан, побудивши Борислава й Вишеслава, пiшов до стайнi. В Києвому городi всi спали, конюх невдоволено буркнув спросоння: «Йди сам», – i знову влiгся в порожнiх яслах, конi теж спали, котрий навстоячки, котрий навлежки, тiльки Малкiв кудлач, низько звiсивши голову, дослухався болю в пораненому вусi. Богдан поляскав його по волохатому крупi. Кiнь навiть не зрушився. Тодi юнак одв'язав сiрого в яблуках жеребчика, лише торiк об'їждженого, пiдняв його на ноги й вивiв.

Борислав iз Вишеславом, сонькувато чухаючись, топталися бiля стайнi.