JК
Меч Арея :: Билык Иван Иванович
Страница: 16 из 587З гущавини з'явилося пiвтора десятка тварин –свинейi пiдсвинкiв. Богдан знову торкнув гарячковитого жеребчика за холку й почекав, поки стадо вiддалиться, бо сей удар належав не йому, а Вишатi. Й коли свинячий ватажок наближався до того мiсця, де причаївсь Вишата, на стежку виступив стрункий буруватий олень. Поклав роги на спину й утяг нiздрями повiтря. Його не турбувало стадо вепрiв попереду. Олень остерiгався страшнiшого. Та в повiтрi не було нiяких бентежних запахiв, крiм неприємного свинячого, й олень пiшов далi. Слiдом за ним чотири оленицi.
Богдан, погладивши свого сiрого жеребчика й заспокоївши його, повiльно пiдняв лук i заходився натягати тятиву. Поряд iз матерями вибрикувало четвiрко плямистих теляток. Отрок раптом розгубився. Тятива вже бринiла, напнута до трiску, а вiн не знав, кого полювати. Блимнувши в бiк Вишати, побачив, що стадо чорних дикiв уже було майже навпроти його схованки; зараз бринне Вишатина тятива, й пущена стрiла сполохає не тiльки свиней, а й сторожких оленiв.
I в сю мить на стежцi з'явився ще один рогань. То був молодий, надзвичайно гарний i великий оленчук, вiн iшов сам, тримаючись на поважнiй вiдстанi од стада, яке проминало Богдана, й хлопець, не вагаючись, повернув стрiлу в його бiк. Що буде, те й буде –вiн полюватиме сього самiтника, якого, певно, прогнав зi свого стада старий олень.
Стадо пiшло пiдтюпцем, молодий олень теж наддав ходи, грацiйно несучи свої ще не дуже розгалуженi роги. Богдановi перехопило дух. Пускати стрiлу зараз було ризиковане –могла не долетiти.
Богдан, погладивши свого сiрого жеребчика й заспокоївши його, повiльно пiдняв лук i заходився натягати тятиву. Поряд iз матерями вибрикувало четвiрко плямистих теляток. Отрок раптом розгубився. Тятива вже бринiла, напнута до трiску, а вiн не знав, кого полювати. Блимнувши в бiк Вишати, побачив, що стадо чорних дикiв уже було майже навпроти його схованки; зараз бринне Вишатина тятива, й пущена стрiла сполохає не тiльки свиней, а й сторожких оленiв.
I в сю мить на стежцi з'явився ще один рогань. То був молодий, надзвичайно гарний i великий оленчук, вiн iшов сам, тримаючись на поважнiй вiдстанi од стада, яке проминало Богдана, й хлопець, не вагаючись, повернув стрiлу в його бiк. Що буде, те й буде –вiн полюватиме сього самiтника, якого, певно, прогнав зi свого стада старий олень.
Стадо пiшло пiдтюпцем, молодий олень теж наддав ходи, грацiйно несучи свої ще не дуже розгалуженi роги. Богдановi перехопило дух. Пускати стрiлу зараз було ризиковане –могла не долетiти.