Меч Арея   ::   Билык Иван Иванович

Того ж лiта переставився перський цар Єздегерд, i зiтхнули греки й грузини iберiйськi, й тепер вiрмен опосiли греки, й заплакало старе, й мале, й дитя в материнiй утробi, кленучи Теодосiя та Пульхерiю.

В ЛIТО 421-е

Над царем-городом Константиновим зiйшла зоря вiтлеємська, показуючи опахалом на край полунiчний, i вбоялися греки, й рiкли, що зла слiд сподiватися з тих країв. I стояла зоря сiм ночей, i вдруге вбоялися греки, й почали чистити полки свої вiд гунiв[5], i готiв, i вiд iнших варварiв, i стали брати їх не як спокон вiк старих, разом iз вождями та воєводами, а вокрiм, подушно й полично, щоб не припустити вдруге такого лиха, яке вже бачили стiни константинопольськi лiта божого 400-го, коли на небi такоже стояла опахата зоря.

В ЛIТО 422-е мiсяця квiтного

Був знову квiтний, i знову так само тепло й весело починалася весна, та вiдтодi минуло десять лiт, багато чого змiнилося й у життi, й у природi, й помiж людей, однi народились, iншi переселилися в потойбiчний свiт, у незнану країну предкiв. Богдан упiзнавав i не впiзнавав свiй рiдний маленький Київ город, i єдиний, хто лишився таким самим, була мати, княгиня Рада.

Батько пiшов у зелений iрiй пращурiв. Тепер Богдан був уже не княжичем, а князем землi Київської й повномiжним осподарем усiх її ланiв, i рiчок, i лiсiв, i гiр, i всього, що в них було живого й мертвого.