Меч Арея   ::   Билык Иван Иванович

Зате привезли менi сiдло новолузьке сермляне й оружжя ратне з Ховарезми: перський меч гнутий о золотому рукiв'ї, золочений шолом i добрий калантир[43] iз харалужною лускою, такоже золоченою. Та ще…лук перський з турячих рiг.

Богдан запнувся, бо мало хто знав, що лука вiн не носить, та й стрiляти з нього давно розiвчився.

— Велю взавтра повiсити оружжя се отут, –вiн махнув рукою на гладенько виструганi стiни свiтлицi й раптом пiдвiвся на лiктi. Гримiльда мовчки плакала, й плечi їй судомно пересiпувались: –Для чого плачеш?

Княгиня подавила в собi трем i холодним низьким голосом поспитала:

— А чи вiдаєш ти, що по моєму першому можевi Сiкурдовi лишилися незчисленнi багатства?

Гатило зневажливо махнув рукою. Якщо причина тiльки в сьому, то не варто й говорити. Вiн одвернувся до стiни й умить заснув.

Уранцi, коли гостi, перегулявши на вчорашньому пиру, ще мiцно спали, Гримiльда послала роба свого Лула гукнути Тодорiка, князя Бернського. Тодорiк, утiкши вiд гнiву вiзiготського конунга Торiсмунда, який одiбрав у нього волость, прибивсь аж у город Київ, сподiваючись умовити Гатила, щоб той гримнув на Торiсмунда.

Княгиня розповiла йому про смерть Сiкурда й сказала:

— Местися за мене, княже. Я кину слово Гатиловi, й вiн пособить тобi.

Тодорiк Бернський вiдмовився:

— Коли Великий князь київський не захоче, то нiхто не зможе вмовити його.

— Добре! –встала Гримiльда.