Меч Арея   ::   Билык Иван Иванович

А Гатила тягло додому, й зелена весняна путь здавалася безконечно довгою, й вiн не мiг дочекатися, коли ж нарештi сяйне перед очима синьовода Прип'ять. А як i Прип'ять перепливли, Богдан заходився чекати з дитинства знайомих пагорбiв Вишгорода. Й не тому, що в сьому городi довгi роки жила його перша жона Руска, а через те, що з гiр вишгородських видно заборола городу Києвого.

Великий князь їхав попереду на своєму яблукатому жеребцi, зовсiм не схожий на того Гатила, який ще пiвроку тому загибав, доброхiть вiддавши себе на поталу повiльнiй смертi вiд зеленої липучої байдужостi. Спина його випросталась, очi гостро дивилися з-пiд густої стрiшки прямих брiв, довгi сивi вуса та сивий князiвський оселедець маяли на стрiчному теплому вiтрi, комiр простої вишиваної сорочки був розсупонений, i струмiнь повiву приємно лоскотав могутнi груди. Богдан дивився вперед, але пильно слухав розмови сина Юрка з десятником. Княжич сказав, мрiйливо зiтхнувши:

— Менi б отак, як старий стану…

Десятник же впевнено вiдповiв:

— Усi такi вони.

Говорили про старого готамана косацького, й се була ще одна радiсть Богданова. Таки ж радiсть, хай там що не є, й вiн мiг би зi щирим серцем i вiдвертою душею не те що хвалити Шумила –пiсню йому спiвати. Казали, буцiм котрийсь гайдар уже склав про нього думу, але Гатиловi ще не доводилося чути її.