Меч Арея   ::   Билык Иван Иванович

Дiд стояв трохи правiше й рубався з комонним супротивником, а молодшi вої допомагали старому, не даючи фряговi зайти збоку. Князевi хотiлося крикнути дiдовi щось гарне й пiдбадьорливе, але боявся, що той може раптом обернутись i пiдставити себе. Та й навряд чи почув би його дiд у страшному ляскотi мечiв i щитiв, у неймовiрному гаморi живих i конаючих.

Богдановi заплуталося стремено, й вiн одiйшов на пiвтора коня всп'ять, а тодi почав завдруге протискатись до переднiх. Вої змiшалися в суцiльне вировисько, та полян годi було сплутати з ворожими можами: всi, хто не мав калантиря чи рiзницi-кольчуги, повивертали свої гунi вовною догори, й густе бараняче хутро правило їм за найкращу бороню –мечi сковзали по ньому, сулицi заплутувались у ковтунах i викликали розгубленiсть, якою користалися русини: недаремно ж у всьому свiтi називали руське воїнство гунами!

Ворожа стрiла, може, призначена йому, влучила яблукатому жеребцевi в шию, але ковзнула попiд шкiру, й Гатило рвучко витяг її. Й перш нiж пробитися до сина Юрка, який разом iз десятником тис поперед себе трьох фрязьких комонцiв, що прийшли на спомогу пiшакам, Великий князь київський знову побачив Шумила. Й так i став, пiдсвiдоме затуляючись од припадкових а чи нацiлених стрiл, якi лiтали в усi боки. Сталось те, чого ввесь час сподiвався князь, –нiхто йому про се не казав, але вiн був певен, що старий косак се зробить рано чи пiзно.