Меч Арея   ::   Билык Иван Иванович

Тодi князь, переправившись через Здвиж, послав гiнця в Київ – i попередити городян про своє повернення, й заразом спитати, чи не прибився молодий гот, бува, до городу. Та гiнець у дорозi затримавсь, –кiнь звихнув ногу, –й випередив рать усього на годину чи двi й тепер стояв перед князем i червонiв.

— Коли?! –майже гаркнув розлютований князь.

— Хiба звечора…Взяв двох коней i…

Майже добу тому! Ще коли Богдан був по той бiк Здвижу!

Гатило стьобнув коня й пустився через вишгородськi луки до городу Києвого. Та тут дiзнавсь про таке, вiд чого забракло повiтря.

Старий конюший розповiдав:

— Приходить учора й рече: «Велить князь дати золочене оружжя й молодого жеребця, того, що має зiрку на лобi та бiлий хвiст». Я його питаю: «Нащо князевi тотi iграшки?» Вiн же рече: «Князь київський вертається з походу побiдного й хоче зодягтися в золоте». Я-м мусив дати все теє: й шолом, i калаптир, i щит, i меч, i лук…А надвечiр дивлюся –вже нема готського таля. Немає й чашницi грекинi Iладiки…

Богдан Гатило враз iзсутулився й потяг ноги до хорому, забувши й Войслава, й полки, що таборились на Тiчку, на Торговищi й у Дiбровi, забувши про славлiння, яке збиралися спiвати йому дiви київськi, чекаючи тiльки помаху Войславової руки. Сталось те, чого вiн найдужче боявся. Таль Валтарiй ускочив, але завдав йому ще й другого, дошкульнiшого вдару…Паскудниця! Хто б мiг подумати, що в отих її променистих очах стiльки зрадливостi й пiдступу, хто б мiг подумати!..