Меч Арея   ::   Билык Иван Иванович

Челядники й роби щулились попiд свiжим насипом, дехто задкував до Хрещатику, сподiваючись найти рятунок за його неглибокою водою. Руки в Богдана тремтiли. Й коли степовики, збивши й другого можа з коня, почали тиснути його до кручi, а вiн одбивався мечем, Богдан помiтив Малка. Тивун сидiв верхи, ввiбравши голову в плечi, –ховався за кущем калини. Княжич завдав собi гатило на плече й щодуху побрався на кручу, до тивуна. Малко помiтив його лише тодi, коли хлопець ухопив за ногавицю й почав стягати з коня.

— Ти чо…чого! –забелькотав тивун. Нажаханий недалеким боєм, жеребець став гопки, тивун ще хвильку-другу тримався за гриву.

— Чо-чого, речу! –перелякано заволав Малко й у нестямi хльоснув княжича впоперек спини гарапником.

Але хлопець уже схопив коня за повiд. Тивун не втримався й з усього маху гепнув додолу. Богдан скочив на коня й уп'явся йому поробошнями в слабину, кiнь, заiржавши, рвонув ускач i з розгону врiзався грудьми в двох комонникiв. Один тут-таки полетiв iз кручi додолу, другий устиг вивернутися й рубонув кривою шаблею, та не досяг Богдана, лише стяв його вороному вухо. Богдан махнув з-поза себе гатилом. Кiнь упав i затиснув свого верхiвця.

Княжич знов уп'явся вороному в ребра й погнав туди, де пiд лiсом добивали останнього оборонця. Ворогiв було п'ятеро, але вони не сподiвались такого повороту в сутичцi. Один з них уже перекинув собi через сiдло котрусь жону, погнав у глиб Дiброви. Стомлений у битвi кiнь бiг погано, й княжич наздогнав його бiля перших дубiв.