JК
Меч Арея :: Билык Иван Иванович
Страница: 86 из 587Тепер проводирем мав бути менший, бо в водi довго не блиматимеш, очi защемлять.
До качок попливла купина, й Людота сторожко ловив пiд водою кожен рух товаришевої правицi. Дихати дедалi ставало важче, добре, хоч дно в сьому мiсцi було пiскувате й тверде.
Раптом, коли ступили вже крокiв iз п'ятдесят униз, Лосько скрикнув i пустив товаришеву руку. Людота виринув.
— Що сталося?
— Не вiдаю, –почувся переляканий шепiт iз коротунки. –Щось мене за ногу…
Людота пiрнув i швидко з'явився на поверхнi, тримаючи товсту й слизьку коренюку, схожу на чiпку руку нава, жовтувату й пiдпухлу.
— Латаття, –сказав старший хлопець i знову зануривсь у воду, виткнувши тiльки край очеретинки для дихання. На їхнє щастя, качки саме запливли за маленький острiвець очерету й не помiтили нiчого пiдозрiлого.
Хлопцi переступали далi. Коли до качок лишалося крокiв з двадцять, уповiльнили швидкiсть. Iшли якнайобережнiше. Поверхня води, осяяна високим сонцем, то там, то тут брижилася, зовсiм близько лунало крякання, Лосько попхнув Людоту трохи праворуч i пустив руку, Людота причаївся, намагаючись не ворушити очеретиною, й розмружив очi.
Майже над головою в нього плавало три чирочки. Вiн простяг руку, схопив одного за жаб'ячi лапки й пiдiпхнув голiвкою за пояс. Чирочок потрiпався i притих. Тi, що на поверхнi, певно, здивувались iз раптового зникнення товариша, бо гамiр ущух, навiть лапки перестали гребти. Людота потягся ще за одним чирком, тодi й за третiм.
До качок попливла купина, й Людота сторожко ловив пiд водою кожен рух товаришевої правицi. Дихати дедалi ставало важче, добре, хоч дно в сьому мiсцi було пiскувате й тверде.
Раптом, коли ступили вже крокiв iз п'ятдесят униз, Лосько скрикнув i пустив товаришеву руку. Людота виринув.
— Що сталося?
— Не вiдаю, –почувся переляканий шепiт iз коротунки. –Щось мене за ногу…
Людота пiрнув i швидко з'явився на поверхнi, тримаючи товсту й слизьку коренюку, схожу на чiпку руку нава, жовтувату й пiдпухлу.
— Латаття, –сказав старший хлопець i знову зануривсь у воду, виткнувши тiльки край очеретинки для дихання. На їхнє щастя, качки саме запливли за маленький острiвець очерету й не помiтили нiчого пiдозрiлого.
Хлопцi переступали далi. Коли до качок лишалося крокiв з двадцять, уповiльнили швидкiсть. Iшли якнайобережнiше. Поверхня води, осяяна високим сонцем, то там, то тут брижилася, зовсiм близько лунало крякання, Лосько попхнув Людоту трохи праворуч i пустив руку, Людота причаївся, намагаючись не ворушити очеретиною, й розмружив очi.
Майже над головою в нього плавало три чирочки. Вiн простяг руку, схопив одного за жаб'ячi лапки й пiдiпхнув голiвкою за пояс. Чирочок потрiпався i притих. Тi, що на поверхнi, певно, здивувались iз раптового зникнення товариша, бо гамiр ущух, навiть лапки перестали гребти. Людота потягся ще за одним чирком, тодi й за третiм.