Польови дослидження з украйнського сексу   ::   Забужко Оксана

Тiльки любов боронить вiд страху, тiльки вона єдина здатна нас ослонити, i якщо ми не несемо її в собi, тодi… Тодi… (Я направду не знаю, що тодi, я не знаю, що буде далi з тим чоловiком, якi ще руйнування спричинить чорний смерч, в осердi котрого мотлошить його зцiплену кремiнним стиском фосфорично-блiду фiгурку, — "чортяче весiлля" на курних осiннiх дорогах, казала менi малiй бабуся: побачиш — оступися, сама вона ще знала кинути в вихра ножем навхрест, i на ножi показувалася кров, а ми тепер спромагаємося хiба засвинячити кухонним рiзаком у коханого мужчину, — жест воно нiби той самий — жест-копiя, жест-iмiтацiя, рефлекс родової пам’ятi з убитим всерединi смислом, — жест, яким, замiсть вiдгородитися, тручаєш себе з розмаху в самий вир "чортячого весiлля"). Не треба б, ох не треба гнатись на холодний зоряний блиск безлюбої краси: не тих спiльникiв собi на цiй дорозi єднаємо.

"О слiпуче, прекрасне i дике!

Грай вогнями, заводь i мани

На бистрiнь, на невидимi рiки —

Тiльки ж — Господи! — не обмани:

Не осунься з-пiд стiп сухостоєм,

В мить на гранi жаского злиття

З твоїм сяйвом — не стань пустотою:

Трухлим духом сипкого смiття

(Як заманка, личкована чортом

Нiби скарб…) I у пеклi, на днi,

Буде жовто згоряти нiщота

Моїх нидом звакованих днiв.