Польови дослидження з украйнського сексу   ::   Забужко Оксана

Нi, вона завжди казала, що не хотiла б iще раз пережити своє отроцтво, — отi натужнi, несвiдомi спроби вирватись — iз глухо забетонованого, спертого всерединi родинного гнiзда, за мурами якого їдко клубочився страх, болотяна млака, де iно оступись, видай себе — i шубовснеш у смертну отхлань (по радiо, яке батько слухав вечорами, припавши вухом, щiльно втискаючись у приймача, що оглушливо харчав, часом прориваючись рiзким, небезпечно наростаючим металiч-ним свистом, передавали мемуари вмираючого Снєгi-рьова, пере-раховувались оперованi нутрощi, вiдбитi нирки й мiхурi, iнсулiновi шоки, гвалтом вставленi зонди, калюжi кровi й блювотиння на цементних долiвках — зведення з рiзницької, розрубка м’ясних туш: Марченко, Стус, Попадюк, щокiлька тижнiв новi iмена, молодi й красивi, не набагато й старшi за тебе буйночубi хлопцi, ти мрiяла про них, як ровесницi про кiноакторiв, ось вiн вийде на волю, пошрамований i мужнiй, i ми зустрiнемось, — тiльки вони нiколи не виходили, ефiр повнився їхнiм конанням, тато сидiв по цей бiк i слухав, з року в рiк, вiдколи став безробi-тним, сидiв у хатi й слухав радiо), — вириватись не було куди, скрiзь були комсомольськi збори, по-лiтзаняття й чужа мова, туди — як чотирилiтньою на дзиглик насеред кiмнати, розказати дядям i тьотям вiршика, — можна було виходити тiльки на те, щоб дзвiнким маг-нiтофоном видати їм вiд них таки й вивчене, i тiльки в цьому був гарант безпеки — золота медаль, червоний диплом, просування "по вєрьовочкє", мать його за лапу, скiльки непотрiбу перепустила через голову! — а в п’ятнадцять рокiв звалилася з депресiєю, скаржилася на таємничi болi в шлунку, татко збився з нiг, тягаючи по лiкарях, якi нiчого не знаходили, цiлими днями валялася в постелi й iстерично плакала од леда слова — таткова дiвчинка, очко в лобi, то вiн чував, розпластавши крила, над її першою менструацiєю, розважно оповiдав їй, що це дуже добре, так має бути з усiма дiвчатками, лежи, на вставай, — подавав у постiль, як хворiй, покраянi скибочками яблука на блюдцi, i вона лежала — зiбгана й занишкла, наполохана новим вiдчуттям, коли — i соромно од вiдкритостi своєї тай-ни — ну але якi ж тайни можуть бути од татка? — i, i — якось щемно-сторожко, незахищено-непевно: вiдчуття, що повториться iз втратою дiвоцтва (якого потрапить здихатися аж пiсля таткової смертi!), i потiм, щоразу, — те саме вiдчуття на-вiчної дочiрньої покори, остато-чностi родового улягання, од чого мужик