JК
Сердешна Оксана :: Квитка-Основьяненко Григорий Федорович
Страница: 61 из 69Буду ніч "і день робити, щоб її пропитувати за тедобро, що через мене рішилась вона. А чужого віку не хочу заїдати, не хочу, щоб ти за свою добрість терпів через мене…
Що то вже довго уговорював її Петро, так вона нізащо не захотіла зробити по його думці, хоч зовсім бачила, що він дуже велике добро для неї і для матері робив. Не захотіла, щоб він її проводив через село і від сміху оборонив, нізащо не захотіла. «Як заробила, так буду й чути. Я ще й не сього достойна!»
Пожалковавши, поїхав Петро своєю дорогою, а Оксана, подумавши-погадавши, узяла сина, перехрестилась, пішла селом…
Перш усього зострілась з Оксаною молодиця, прежня її подруга. Придивилась і крикнула: «Так і е! Се Оксана. Мотре, дивись -Оксана йде!» Мотря собі: «Та Оксана ж, із заробітком!» Одна по одній – і пішли по усьому селу… тільки доходить сердешна Оксана до якого двора, дивиться – вже усі з хати вийшли, і дивуються на неї, і сміються з неї, і кричать: «А що? Погуляла за салдатами? Добула слави? Неси салдатченка матері на втіху. Чи байстрюком матері хвалиться йдеш? Не дивись на мене, паплюго!» Оттака їй честь була зо всіх дворів. А коли дівчата вийдуть дивитись на неї, то матері заганяють і лають, щоб і не дивилися па неї. «Вона,– кажуть,– не достойна того за своє мандрування за салдатами.
Що то вже довго уговорював її Петро, так вона нізащо не захотіла зробити по його думці, хоч зовсім бачила, що він дуже велике добро для неї і для матері робив. Не захотіла, щоб він її проводив через село і від сміху оборонив, нізащо не захотіла. «Як заробила, так буду й чути. Я ще й не сього достойна!»
Пожалковавши, поїхав Петро своєю дорогою, а Оксана, подумавши-погадавши, узяла сина, перехрестилась, пішла селом…
Перш усього зострілась з Оксаною молодиця, прежня її подруга. Придивилась і крикнула: «Так і е! Се Оксана. Мотре, дивись -Оксана йде!» Мотря собі: «Та Оксана ж, із заробітком!» Одна по одній – і пішли по усьому селу… тільки доходить сердешна Оксана до якого двора, дивиться – вже усі з хати вийшли, і дивуються на неї, і сміються з неї, і кричать: «А що? Погуляла за салдатами? Добула слави? Неси салдатченка матері на втіху. Чи байстрюком матері хвалиться йдеш? Не дивись на мене, паплюго!» Оттака їй честь була зо всіх дворів. А коли дівчата вийдуть дивитись на неї, то матері заганяють і лають, щоб і не дивилися па неї. «Вона,– кажуть,– не достойна того за своє мандрування за салдатами.