Варфоломиэва нич   ::   Гримич Марина

Асистентки і помічниці режисерів тазвукорежисерів зачаровано втупилися на нього через скляну звукоізолюючу шибку, витягуючи шиї, щоб краще роздивитися.

І було на що. Павло Іванович пустив у хід дві свої смертельні зброї. Перша зброя – це красиві білі руки з довгими пальцями і продовгастими нігтями; ті руки й пальці своїми фанаберіями притягували до себе всі погляди глядачів, що перебували в гіпнотичному стані, немовби чекаючи, що зараз з-під пальців вигулькне карта, кролик або голуб. Друга зброя нашого молодого героя – це голос. Даю голову на відсіч, ніхто зі слухачів і глядачів не запам'ятав жодного слова із сказаного Павлом Івановичем. Запам'яталося лише почуття невагомості й зачамріла голова. Хоча заради справедливості скажемо, що на цей раз наш молодий герой не ризикував, зважаючи на те, що його виступ записується. Тож таки сказав кілька слів про те, як бачить свою місію в парламенті, про сучасну економічну ситуацію і пообіцяв стояти на варті інтересів виборців. Хоча останнього міг цілком і не обіцяти: йому і так усі вірили. Адже правду казав Варфоломійович: народ любить чесних. Щоправда, вірити народ може одному, а голосувати за іншого. Таке теж буває. І не рідко.

Павло Іванович закінчив. Запанувала пауза. Всі продовжували заворожено дивитися на нього. Наш молодий герой зніяковів від паузи, що затяглася, і згадав про мамині рекомендації.