Варфоломиэва нич   ::   Гримич Марина

Однак Варфоломійович як справжній солдат, прикрив своїми запалими грудьми Пашку:

– Вали звідси, Колько! Тебе ще тут не вистачало!

– Варфоломійовичу, я ж із чистим серцем! – сказав Колясик таким тоном, що навіть недовірливий Варфоломійович здивовано відступив.

Це дало можливість Колясику почати свою тираду:

– Пашка, брательник, ти мене за душу взяв своїм виступом! Падлом буду, якщо брешу! Віриш, коли ти сказав, як босими ноженятами бігав по росі, мене аж сльоза прошибла. Я ж теж, як ти, брательник, у дитинстві босим бігав по росі! А тепер, бач, які штиблети ношу! П'ятсот баксів!

Колясик стискав в обіймах Пашку:

– Я говорити не мастак! Словом, проси шо хош! Пашка мовчав. За нього озвався Варфоломійович:

– Нічого нам не треба від тебе, Колько. Згинь з очей моїх, бо… бо… не знаю що зроблю!

Колясика, як і варто було очікувати, погрози зовсім не зачепили:

– Тіха, дєд. Тут тобі не Ленінський урок! Пашко, кажи, хош: кришу сделаю? Хош: баксами закидаю?

Пашка розгублено дивився на Колясика. Зате Варфоломійович зорієнтувався відразу.

– Ми з кримінальними елементами не хочемо мати нічого спільного!

Місцевий авторитет не образився. Він почухав потилицю і згодився:

– Ти прав, дєд! Я можу йому навредіть! Я всьо поняв. Удаляюсь. Но даю клятву: вся братва за тебе голосуватиме! І оба базари теж – продуктовий і речовий! Падлом буду, якщо не здержу слова!

Колясик слова дотримав. За розвідданими Варфоло-мійовича, Колясик – не брехун. З одного боку, не заплямував чесного імені Павла Івановича Печеніга, а з іншого – зорганізував торговий електорат району.