JК
Варфоломиэва нич :: Гримич Марина
Страница: 38 из 198А Голова Ваш на «бобіку» ганяє і не знає, як вам, старенькій, живеться!
– Дитино! – зверталася зі співчуттям бабуся до Пашки. – То ти в депутати йдеш? Нащо воно тобі здалося, дитино? Вони ж тебе там з'їдять! Живцем! А не з'їдять – зроблять таким самим бузувіром, як і самі!
– Бог мені так дав, бабусю… – відмовляв той.
З хвоста автобуса озвався грубий бас (переважно це був бас, рідше – жіноче меццо-сопрано):
– А що це ви тут агітацію розвели? Це автобус, а не клуб!
– А ми тебе й не агітуємо! – сміявся Варфоломійович, із задоволенням відзначаючи: значить, і ззаду чутно. – Ми з бабусею розмовляємо.
– Я зараз вам «порозмовляю з бабусею»! – дядько настирно протискався до наших героїв. – Баламути! Я вам покажу, як народ збурювати!
– Слухай, друже, ми ж тебе не займаємо, і ти нас не чіпай! З'являлася велика червона пика з налитими кров'ю очима.
«Ого!» – думалося нашим героям. Мабуть, і кулачиська в нього такі ж самі! А той, наче телепат, витягав одного, розміром з головку капусти, й підсовував під носа Пашці:
– Чим пахне?
Наш молодий герой, не дуже освічений у народних фразеологізмах, розумів питання буквально. Нюхнувши кулака, казав:
– Таранькою.
Автобус заливався сміхом. Дядько ставав буряковим: – Як хвамілія?
– Печеніг!
– Ви чули, людоньки добрі, – Печеніг! З такою хвамілією ще й у депутати лізе! На сміх курям!
«Спасибі за рекламу» – тихенько бубонів Варфоломійович.
– Дитино! – зверталася зі співчуттям бабуся до Пашки. – То ти в депутати йдеш? Нащо воно тобі здалося, дитино? Вони ж тебе там з'їдять! Живцем! А не з'їдять – зроблять таким самим бузувіром, як і самі!
– Бог мені так дав, бабусю… – відмовляв той.
З хвоста автобуса озвався грубий бас (переважно це був бас, рідше – жіноче меццо-сопрано):
– А що це ви тут агітацію розвели? Це автобус, а не клуб!
– А ми тебе й не агітуємо! – сміявся Варфоломійович, із задоволенням відзначаючи: значить, і ззаду чутно. – Ми з бабусею розмовляємо.
– Я зараз вам «порозмовляю з бабусею»! – дядько настирно протискався до наших героїв. – Баламути! Я вам покажу, як народ збурювати!
– Слухай, друже, ми ж тебе не займаємо, і ти нас не чіпай! З'являлася велика червона пика з налитими кров'ю очима.
«Ого!» – думалося нашим героям. Мабуть, і кулачиська в нього такі ж самі! А той, наче телепат, витягав одного, розміром з головку капусти, й підсовував під носа Пашці:
– Чим пахне?
Наш молодий герой, не дуже освічений у народних фразеологізмах, розумів питання буквально. Нюхнувши кулака, казав:
– Таранькою.
Автобус заливався сміхом. Дядько ставав буряковим: – Як хвамілія?
– Печеніг!
– Ви чули, людоньки добрі, – Печеніг! З такою хвамілією ще й у депутати лізе! На сміх курям!
«Спасибі за рекламу» – тихенько бубонів Варфоломійович.