Все ясно   ::   Фоер Джонатан Сафран

Хто ж знав?» (Ми нічого не знали, от шо я намагаюся сказати. Звідки ми могли знати?) «Знати про шо?» — перепитав я.

«Хто ж знав, шо ми на краю такого провалля?»

«Провалля?»

«Одного дня Гершель обідав з нами і, колихаючи твого тата на руках, співав йому пісню».

«Пісню?»

(От тут він співав пісню, Джонатан, і я знаю, шо якби ти вставив цю пісню собі в текст, вона б його добре приправила, але не змушуй мене про це писати, я довгий час пробував витравити її мелодію зі голови, але вона залишається там і зараз. Я чую, як вона звучить у мені, коли я йду на пари в універ або вкладаюся спати.)

«І ми всі тоді були такі дурні, — сказав він з усмішкою, розглядаючи фото, — такі дурні…»

«Чому?»

«Тому шо вірили в різні речі».

«Які ше речі?» — я запитав, бо не знав. Мені не вдавалося зрозуміти.

(Ти чого ставиш так багато питань?)

(Бо ти нічого не пояснюєш.)

(Просто мені дуже соромно.)

(Ти можеш не соромитися переді мною. Сім'я — це коли ніхто нікого не соромиться.)

(Помиляєшся. Сім'я — то якраз такі люди, які засоромлять тебе, коли ти на це заслуговуєш.)

(А ти заслужив?)

(Заслужив. Я ж пробую тобі пояснити.) «Ми всі були дурні, — повторив він, — ми вірили в різні речі».

«Шо ж у цьому дурного?»

«Тому шо нема таких речей, у які треба вірити».

(А любов?)

(Любові нема. Її відчуваєш тільки, коли вона зникає.)

(А добро?)

(Не сміши мене.)

(Бог?)

(Якби Бог існував, то в Нього не треба було б вірити.