Все ясно   ::   Фоер Джонатан Сафран

(Вона планувала змотати його назад, коли буде повертатися додому після параду.) Водяну Королеву оточували містечкові водяні принцеси, зодягнуті в блакитні мережива, — вони маяли руками, наче хвилі. Квартет скрипалів спереду воза вигравав польських національних мелодій, а ззаду музики затинали українських.

По обох берегах на дерев'яних стільцях порозсідалися старші чоловіки — вони згадували про минуле кохання, про дівчат, яких ніколи не цілували, про книжки, яких не прочитали і не написали, про те, як час позначився на та-кому-то-як-там-його-звати, і про рани, про обіди, про те, як би вони мили волосся жінок, яких вони не зустрічали, про вибачення і, врешті, про те, був чи не був Трохим притиснутий своїм возом на дні ріки.

Земля перекинулася на небо. Янкель перевернувся в гробі. Доісторична мураха в персні на Янкелевому пальці, котра нерухомо пролежала в камені кольору меду ще від часу дивного народження Брід, від сорому сховала свою голову під лапки.

Мій дід та його молода, неможливо вагітна жінка поволі пішли на берег, щоби подивитися на пірнальників.

(Далі писати майже неможливо, бо ми ж то знаємо, що станеться потім і не можемо зрозуміти, чому вони не… Або це просто неможливо, бо ми боїмося, що вони таки…)

Коли трохимбрідський віз порівнявся з іграшковими та кондитерськими ятками, Рабин подав знак Водяній Королеві кидати мішечки у воду. Роти відкрилися. Руки розімкнулися — вже наготувавшись аплодувати. Кров продовжувала струмувати в тілах. Майже як у старі часи.