Все ясно   ::   Фоер Джонатан Сафран

Я постійно багато розмірковував про те, шоб змінити місце проживання на Америку, коли стану трохи старшим. Я знаю, в них там багато першокласних бухгалтерських шкіл. Я це знаю, бо мені розказав про це мій друг Гриня, який постійно спілкується з другом племінника того мужика, який вигадав позу 69, і от він переказував, шо там у них в Америці багато класних бухгалтерських шкіл — а цей мужик знає все. Мої друзі цілком задоволені життям в Одесі і не проти прожити тут весь час. Вони хочуть постарітися, як їхні батьки, і стати батьками, як їхні ж батьки. Вони не хочуть нічого більшого від того, шо і так знають. Так, але це не для мене і не для Ігорчика.

За декілька днів до приїзду героя я спитав Батю, чи зможу поїхати в Америку, коли закінчу універ. «Не», — сказав він. «Але ж я хочу», — доводив я до його відома. «А мене не гребе, шо ти хочеш», — відказав він, шо завжди було сигналом закінчення розмови. Але не тепер. «А чого?» — знову спитав я. «Тому шо то, чого ти хочеш, ШАПКА, для мене не важно». «Ну, нє — сказав я, — чого це я не зможу поїхати в Америку після університету?» «Хочеш знати, чого ти не поїдеш в Америку? — перепитав він, відкриваючи холодильник у пошуках їдла, — а це тому, шо твій Прадєд був з Одеси, і твій Дєд з Одеси, і твій Батя — тобто я — з Одеси, і ви теж, хлопчики, з Одеси. А ше після університету ти будеш працювати в агенції «Дорогами предків». І це суперкласне місце роботи і для Дєда, і для мене, а значить — і для тебе».