Все ясно   ::   Фоер Джонатан Сафран

— «Дін Мартін, Молодший! — взревів Дєд, обертаючись на заднє сидіння, — іди сюда, скоро сюда, моя дєвочка!» — «Чи можемо ми відчинити, врешті, вікно? — ніяк не заспокоювався герой, — я не можу більше витримувати цей сморід?!» Мені довелося спекти ше одного, останнього, рака на мармизі: «Ну це ж тільки Семмі Дейвіс Молодший-Молодший. Ця псина починає дико пукати в машині, бо вона ж не їсть ні транквілізаторів, ні антишокерів, але якшо ми опустимо вікно, то вона точно вистрибне, а нам без неї не можна, бо вона ж сука-поводир нашого шофера, а він же мій Дєд. Ну як ви не розумієте?!»

Всі п'ять годин нашої їзди від львівського вокзалу до Луцька герой пояснював мені, нашо він приїхав в Україну. Він витягнув зі своєї валізи декілька речей. Спочатку він показав мені фото. Воно було жовте, пом'яте і трималося купи тільки завдяки скотчу. «Поглянь, — сказав герой, — це мій дід Сафран». Він тицьнув на молодого чоловіка, який, правду сказати, був дуже схожим на героя, так шо можна було подумати, шо це і є він сам. «Цю фотографію одібрали в часи війни». — «В кого відібрали?» — «Ні, не в цей спосіб, вона була тоді зроблена». — «А, розумію». — «Ці люди, з якими він сфотографований, врятували його від нацистів». — «Ш-шо?» — «Вони… врятували… його… від… на… цис… тів». — «Це було в Трохимброді?» — «Ні, десь поза Трохимбродом. Він якраз уникнув нацистського рейду на Трохимбрід. Там всіх було винищено. Він втратив там своїх жінку й дитину». — «Втратив?» — «Їх убили нацисти».