Зачарована Десна   ::   Довженко Олександр Петрович

 Батько ставився iз зневагою до Холода i сам не знав за що, мабуть, за марно погублену силу чи за пропащий богатирський голос, що завжди повергав його в смуток. Взагалi батько так ненавидiв всякий недостаток, що навiть саме слово "бiднiсть" не вживав вiдносно своєї особи. Замiсть "моя бiднiсть" вiн мiг сказати "моє багатство", наприклад: "Моє багатство не дозволяє купити менi новi, пробачте, чоботи".

 3 усiх старцiв батько визнавав тiльки одного - Кулика. I хоч Кулик, одягнений у чемерку i великi незносимi чоботи, здавався зовнi багатшим вiд батька, вiн не жалiв для нього милостинi i нiколи не образив його словом. Вiн шанував мистецтво. А Кулик завжди ходив з бандурою i спiвав не про божественне. Батько шанував у Куликовi зовнiшню пристойнiсть митця. Сам же батько, хоч i мав вигляд переодягненого у поганющу одежу артиста iмператорських театрiв, спiвати не вмiв. Лише iнодi, напившися з сусiдом i другом своїм Миколаєм Тройгубом, пробували удвох спiвати своєї єдиної бурлацької, згадуючи бурлакування на Дону, та по Каховцi, та по каховських степах запорозьких:

 Чувалы тяжелы, да плечушки болять, эх!

 Да лучче бы я нанявся судном бортижать,

 Лучче бы я нанявся... Э-эх! Да судном бортижать.

 Ой да за рюмочку водки... и... и!..

 Далi пiсня не йшла. Вони тягли її, як важку берлину проти води, але спiв чомусь розповзався i вщухав вiд нестройностi голосового ладу. Тодi спiвцi переставали диригувати один одному руками i примовкали, прикро дивуючись своєму спiвацькому невмiнню, i стихали вже, i випивали мовчки, щось там нукаючи i тяжко зiтхаючи: "Ой-ой-ой...