Зло   ::   Баграт Людмила

– Попередьте мене, коли побачите хоч одного.

– Його можна не помітити, якщо він, наприклад, дуже близько. – Він присунувся до мене ще ближче. Від його запаху паморочилося в голові.

– Скільки тобі років, чарівне створіння?

– Називайте мене Марго. А скільки ви дасте?

Він на мить замислився, зміряв мене допитливим поглядом і швидко відповів:

– Сімнадцять.

Мені було чотирнадцять.

Я подивилася на нього широко розплющеними очима, вдаючи захоплення:

– Яка точність! Ви, мабуть, справжній знавець жінок!

– Скоріше, справжній шанувальник. І мушу зізнатися: я захопився вами. У вас зовнішність королеви. Правду кажуть, що кров вирішує все, Маргарито Миколаївно.

– Булгаков! – Мені сподобалася влучність цитати. – Обожнюю цього письменника. А щодо крови, то в моєму роді не було королев.

– Чому ви такі впевнені? Достоту простежити неможливо, а на бабці чи прабабці рід не закінчується. Такі очі, такий погляд, така постава – ніщо в цьому світі не з'являється саме собою, повірте мені.

Я кивнула. Кому він розповідає! Євген простягнув мені келих.

– За королеву!

І знов мої помилки йшли хороводом: залишилася у незнайомій компанії, погодилась випити вина. Дурненька дівчина! Тоді я ще не знала, що, змішуючи алкогольні напої, можна досягти цікавих результатів.

Євген наполягав, щоб я пила до дна, проте мене вистачило лише на три ковточки.

– Що це за вино? Воно таке міцне!

Він усміхнувся і взяв келих з моїх рук.