Let my people go   ::   Забужко Оксана

ВІН:…Насправді він кльовий чувак, цей Густав, і ластами ворушить як треба: з того, що він вибрав, — з добрячим запасом, — я вже бачу, як він собі в умі вибудовує композицію свого майбутнього альбома, —його справді цікавить Майдан, тобто люди на площах і вулицях, а не сцена на Майдані, з її політиками й рок-зірками: як грамотний візуал, він вкурив те, чого в зуб не вкурюють політичне замотеличені журналісти, — що між Майданом і сценою не було однозначного прямого зв'язку, що всі ті зібрані люди, число яких щовечора зашкалювало за мільйон, усі ті тижні жили й організовувалися самоправне, за своїми власними силовими лініями й центрами тяжіння, а сцена була тільки свого роду столицею, з якої ми чекали розпоряджень, символічним княжим градом цієї тимчасової країни, — авжеж, країни, кажу я Густаву, землі обітованої, the Promised Land, і Густав не сміється, не приймає це за жарт, а дивиться вбирущими очима, чекаючи дальших пояснень, — властиво, кажу йому, ми в Києві всю ту осінь, десь місяців зо три, жили, ну, як би це сказати, — з наростаючим почуттям братерства, чи що (тут мене знову заклинює, бракує слів, помагай, моя маленька!), — возлюбивши ближнього свого як оглашенні, це ще до виборів, до першого туру почалося, коли на вид сміливо виставленої напоказ помаранчевої стрічки всі аж розцвітали, як на вид найдорожчої людини, отак ідеш вулицею або їдеш у машині — і буквально купаєшся в любові, в зустрічних ласкавих усміхах, вітальних клаксонах і помахах рук, і сам мов підносишся над землею, ладний усіх обіймати й цілувати, такі всі кругом рідні, хороші й красиві, — а мушу тобі сказати, що тої осени кияни зробилися неймовірно красиві, я ніколи не бачив на вулицях стільки вродливих л�