Байки Харкивськи   ::   Сковорода Григорій Савович

Назворот у народi кажуть так: "Зробили Абрама чесним чоловiком". А варто було б казати так: "Засвiдчено перед людьми про Абрамову честь". Освiта чи вiра Божа, милосердя, великодушнiсть, справедливiсть, постiйнiсть та цнотливiсть — ось цiна наша й честь! Давня приказка (свiдчить): "Дурень шукає мiсця, а розумного i в кутку видко”.



Байка 18. Собака та Кобила

Кобила, що привчена була носити поноскуа, надмiрно цим чванилася.

Вона смертно ненавидiла Меркурiя — так звався вижельб,— i, прагнучи його забити, щораз намiрялася на нього заднiми копитами.

— Чим я  завинив, панi  Дiано? —  спитав вижель  кобилу.— Чому я вам такий бридкий?

— Негiднику! .. Тiльки я починаю носити при гостях поноску, як ти бiльше за всiх регочеш. Хiба моє вмiння смiшне?

— Перепрошую, панi, мене, не ховаюсь у своїм природнiм грiху, завжди смiшить навiть добре дiло, коли воно не дане природою.

— Сучий сину! Чого хвалишся природою? Ти, невчений невiгласе!

Хiба не знаєш, що я вчилась у Парижi? І чи тобi втямити те, що вченi кажуть: Аrs реrficit naturam?в А де i в кого навчався ти?

— Матiнко! Коли вас учив славний патер Пiфикс [12] , то мене навчав спiльний нам отець небесний, давши менi до цього схильнiсть, а схильнiсть принесла бажання, бажання - знання та звичку. Можливо, саме тому заняття моє не смiшне, але похвальне.

Дiана, не терплячи, повернулася задом, щоб хвицьнути  собаку, та вижель подався геть.

С и л а.

Без природи — як на манiвцях: чим далi йдеш, тим бiльше заплутуєшся.