JК
Байки Харкивськи :: Сковорода Григорій Савович
Страница: 17 из 38Але я, народжений у похмурих днях, щеї недiлi побачив зрана схiд прегарного всесвiтнього ока. Та й сморiд, який чути вiд тебе й Одуда, свiдчить, що всерединi у вас недобрий дух.
С и л а. Свiтло i тьма, тлiння i вiчнiсть, вiра й безчестя складають цей свiт i потрiбнi одне для одного. Хто тьма — хай буде тьмою, а син свiтла — хай буде свiтлом. Вiд плодiв їхнiх пiзнаєте їх.
а - Нетопир - кажан
Байка 20. Верблюд і Олень
Африканський Олень часто живиться змiями. Одного дня, наївшись їх i не терплячи спраги, що отрутою палена, швидше птицi помчав на високi гори до водяних джерел.. Тут побачив Верблюда, котрий пив з потiчка каламутну воду.
— Куди поспiшаєш, пане Рогачу? — вiдiзвався Верблюд. — Напийся зi мною у цьому струмку.
Олень вiдповiв, що вiн не може як солодку пити каламутну воду.
— Отож-бо, ваш брат дуже вже нiжний i запанiлий, а я навмисне чиню так: для мене каламутна вода солодша.
— Вiрю,— сказав Олень, — але я народився пити найчистiшу воду i лише з джерела. Цей потiчок доведе мене до свого початку. Лишайся щасливий, пане Горбачу!
С и л а. Бiблiя — це джерело. Всi людськi iсторії в нiй та плотськi iмена — це бруд i каламуть. Її живлющої води водограй схожий на кита, що випускає вгору з нiздрiв потаємну воду нетлiнностi, про яку писано: "Рада в серцi людини - глибока вода, i розумна людина її повичерпує" (Прип., 18 i 20)“ [15] .
Хто верблюд, той збурення потопної мови п'є, не сягаючи джерельної голови. "Голови ти моєї оливою не намастив" [16] .
С и л а. Свiтло i тьма, тлiння i вiчнiсть, вiра й безчестя складають цей свiт i потрiбнi одне для одного. Хто тьма — хай буде тьмою, а син свiтла — хай буде свiтлом. Вiд плодiв їхнiх пiзнаєте їх.
а - Нетопир - кажан
Байка 20. Верблюд і Олень
Африканський Олень часто живиться змiями. Одного дня, наївшись їх i не терплячи спраги, що отрутою палена, швидше птицi помчав на високi гори до водяних джерел.. Тут побачив Верблюда, котрий пив з потiчка каламутну воду.
— Куди поспiшаєш, пане Рогачу? — вiдiзвався Верблюд. — Напийся зi мною у цьому струмку.
Олень вiдповiв, що вiн не може як солодку пити каламутну воду.
— Отож-бо, ваш брат дуже вже нiжний i запанiлий, а я навмисне чиню так: для мене каламутна вода солодша.
— Вiрю,— сказав Олень, — але я народився пити найчистiшу воду i лише з джерела. Цей потiчок доведе мене до свого початку. Лишайся щасливий, пане Горбачу!
С и л а. Бiблiя — це джерело. Всi людськi iсторії в нiй та плотськi iмена — це бруд i каламуть. Її живлющої води водограй схожий на кита, що випускає вгору з нiздрiв потаємну воду нетлiнностi, про яку писано: "Рада в серцi людини - глибока вода, i розумна людина її повичерпує" (Прип., 18 i 20)“ [15] .
Хто верблюд, той збурення потопної мови п'є, не сягаючи джерельної голови. "Голови ти моєї оливою не намастив" [16] .