Байки Харкивськи   ::   Сковорода Григорій Савович

Який змiй їм нашептав на вухо, що iм'я та одiж змiнить їхне буття, а не чесне життя, гiдне чиновi? Чи це не достеменнi Езоповi граки [43] , котрi вдягаються в чуже  пiр'я? Подiбне, отак створене, життя нагадує корабля, в  якому їхали  морем одягнутi по—людському мавпи, а жодна не вмiла керувати. Коли хто має освiчене око, скiльки бачить вiн ослiв, одягнутих у левинi шкури! А пощо одягнутi? Для того, щоб повнiше жити рабськими своїми  вибаганками, турбувати людей i проламуватися крiзь паркани цивiльних законiв. I нiхто з достойних честi  за непоштивiсть не сердиться  бiльше за  тих мавп, ослiв та кабанiв. Є стародавня еллiнська приказка: "Мавпа мавпою i в золотiм уборi”.

Згадує й Соломон про свиню iз золотим кiльцем у нiздрях (Притч., глава 11, вiрш 22)" [44] . Знаю, що це вiн каже про тлiнних i смертних, у яких загрузло й сховалося кiльце вiчного царства Божого, а лише кажу, що можна приточити його й до тих, вiд кого взято воно для особливої просвiти в Бiблiю. Добросерднi й прозiрливi люди рiзними подобами зображали погану душу тих опудал, якi живуть і рухаються лише на зло. Є i в Малоросiї приказка: "Далеко свинi до коня".



Байка 29. Баба та Гончар

Баба купувала  горщики. Амури  молодих лiт  i тодi  ще нагадували їй про себе.

— Почому цей гарненький?

— Вiзьму хоч три полушкиа,— вiдповiв Гончар.

— А за отого гидкого, онде вiн, звичайно, полушка?

— А за того менше двох копійок не вiзьму...

— Що за диво?

— У нас, бабо,— вiдповiв майстер,— не очима вибирають:  ми вибираємо, чи чисто дзвенить.