Прометей закутий   ::   Есхіл

Я певен, певен, що твоє визволення

Я в подарунок від Кроніда матиму.

ПРОМЕТЕЙ

340]

Хвалю тебе і завжди буду дякувать

Тобі за це я. Не ослаб ти запалом,

Та не турбуйся,- хоч і як хотів би ти

Мені в пригоді стати, без полегкості

Для мене марно ти себе трудитимеш.

345]

Хай вже мені погано, та не хтів би я,

Щоб іншим це до горя спричинилося.

О ні, й без того тяжко вболіваю я

Недолею Атланта, брата рідного,

Що десь стоїть на Заході далекому,

350]

Стовпи землі і неба - нелегкий тягар -

Могутніми плечима підпираючи.

І жаль мені Тіфона стоголового,

Печери Кілікійської осельника,

Оту потвору, від Землі народжену,-

355]

Приборкану, безсилу; проти всіх богів

Повстав він, і пашіла буйним полум'ям

Із пащі смерть; вогнем Горгони блискало

З очей, які загрожували Зевсові.

Ллє метнув стрілою недріманною

360]

На нього Зевс; упавши з неба, блискавка

Зухвалі нахваляння зупинила враз,

І спопелів він, просто в серце вражений;

Безтямним, розпростертим над протокою

Морською тілом він лежить, пригнічений

365]

Корінням Етни: на вершині сидячи,

Гефест кує залізо. Але вирвуться

Колись із верхогір'їв ріки полум'я

І язиками пожеруть неситими

Рясні поля Сіцілії родючої,

370]

У громі-блисках бурі вогнедишної

Тіфон всепожирущу лютість вивергне,

Сам громом Зевса на вугілля спалений.