Прометей закутий   ::   Есхіл

від жалю тремтимо,

540]

Зрячи в лютих без ліку муках тебе…

Зевса-бо не боячись,

Ти свавільно смертних шануєш, о Прометей!

Строфа 2

Сподівайся подяки невдячної,

545]

Друже! Поміч яка,

Порятунок який - від тих недовгоденних!

Чи не знав ти - безсиллям кволим, наче мрія,

Рід сліпий людства бездольного спутано.

550]

Смертних водіння ніколи

Вічного ладу не зрушить -

Волі Зевса не здолає.

Антистрофа 2

Від недолі твоєї ми навчені

Цього, о Прометей.

555]

Чи такими тебе піснями всі вітали

Ми навколо купелі шлюбної і ложа

В світлий час радості - втіхи весільної,

В час, як, дарами схиливши,

Нашу сестру Гесіону

За свою ти взяв дружину?

Вбігає божевільна Іо, - в неї на лобі коров'ячі роги.

ІО

Що за край? Що за люди? І хто це стоїть,

Обмаяний бурями; в Путах міцних

На скелі стрімчастій? За злочин який

Він терпить цю кару? Повідай, куди

565]

Я, нещасна, тепер заблукала?

А-а-а!

Знов овід цей жалить мене, бездольну,

Жахає знов пастух тисячоокий -

Аргоса привид, сина Землі!

570]

Зором лукавий - мчить по світах,

Його земля й по смерті не приймає.