Прометей закутий   ::   Есхіл

Та як мені мовчати й як повідати

Про долю нещасливу! Дав-бо смертним я

Почесний дар - за це мене й засуджено:

В сухім стеблі сховавши, джерело вогню

110]

Я переніс таємно, й людям сталося

Воно на всі мистецтва їх навчителем.

Оцей-бо злочин я тепер покутую,

В кайданах лютих просто неба висячи.

Чути шелест у повітрі.

А! а! а!

Наближається хор Океанід.

ПРОМЕТЕЙ

115]

Але що то за шелест і подих незримий?

Чи то боги? чи смертні? чи інше то щось?

Хто до бескетів цих на край світу прийшов

Видивлятись на муки безмежні мої?

Погляньте ж па в'язня, бездольного бога,

120]

На отцевого ворога, всім божествам,

Що входжають до Зевса в покої,

Осоружного тим, що не в міру

До смертних прихильності мав.

Ой, шелест я знову чую пташиний,

125]

І ефір навколо дзвенить

Від помахів крил легковійних.

Та страшить мене все, що надходить.

На крилатій колісниці з'являється хор Океанід.



Парод

ВСТУПНИЙ ХОР

Строфа 1

Ні, не жахайсь! Льотом легким

Ніжну любов ми до оцих

130]

Скель несемо,- ледве вдалось

Нам прихилить хором благань

Серце тверде батька богів,

Нас проводжали буремні вітри…

Брязкіт оков враз долетів

До глибини наших печер,

І, сором забувши святий, босоніж

135]

Прилинули в повозі ми крилатім.