Сад божественних писень   ::   Сковорода Григорій Савович

Бачачи життя оцього горе,

Що кипить, немов Червоне море,

Вихром туги, напастi, бiд,

Я розслабнув, жахнувсь i зблiд, -

Горе сущим у нiм!

Припинив я, бiдний, 6iг свiй скоро,

Щоб не втонуть з фараоном в морi [171] .

В пристань тиху бiжу я, мчу,

I криком плачевним кричу,

I здiймаю руки.

О Христе! Не дай згорiти в адi!

Дай в твоїм пожить небесному градi.

Хай у свiй не потягне слiд

Блудниця-свiт, цей темний свiт!

О милостi прiрва!



Пісня 18-та

«Бог противиться гордим, а смиренным дає благодать» [181] .

Ой ти пташко-жовтобоко [182] ,

Не клади гнiзда високо,

А клади його на лужку,

На зеленому морiжку.

Яструб ген над головою

Висить, хоче ухопить,

Вашою живе вiн кров'ю,

Глянь же! Пазурi сталить!

Стоїть явiр над горою

I киває головою,

Буйнi вiтри повiвають,

Руки явору ламають.

А вербички шумлять низько,

Заколишуть мене в снах,

Тут тече потiчок близько,

Видно воду аж до дна.

Нащо ж менi гадати,

Що в селi родила мати?

Нехай у тих мозок рветься,

Хто високо вгору дметься.

А я буду co6i тихо

Коротати милий вiк,

Так мине менi все лихо -

Щасний буду чоловiк.



Пісня 19-та

На кiнець цього: «Во ми не маємо боротьби проти кровi та тiла» [191] . «Потопчеш ти лева та змiя» [192] . «Вiзьмiть... меча духовного, який є слово Боже» [193] .

Ax ти, нудьго проклята! О докучлива печаль!

Гризеш мене затята, як мiль плаття чи ржа сталь.

Ах ти, скуко, ах ти, муко, люта муко!

Де не буду, все з тобою всюди всякий час.