Акванавти, або Золота жила (на украинском языке)   ::   Циба Михаил

Каринка розглядала оцинковану бочку з привареними петлями, з отвором i квадратним вiконцем, до якого Володя пiдганяв прозору пластину плексигласу, з повагою, дивилася, як на щось недосяжне для її розуму, а Рая все морщила носика й намагалася причепитися будь до кого, пiдколоти, висловити свою недовiру. Одне слово, зануда та й годi.

- I в цьому вiдрi ви хочете пiд воду? - смикала вона плечиком. - Цiкаво, хто ж наважиться залiзти в цю мишоловку?

- Та я! - вигукнув Василько.

- Хiба що!

- Думаєш, тому, що малий? - втрутився в розмову Володя.

- Нi, тому що дурний ще, не розумiє.

- Тодi сам полiзу!

- Ой, теж менi Дiоген! - засмiялася Рая штучним смiхом. - Як же ти там помiстишся, хiба що частинами? - I знову смiх.

Володя не витримав i ловкими рухами забрався у бочку, присiв навпочiпки. Рая пiдiйшла ближче, зазирнула, нiби не вiрила, що бочка має дно, i, знизивши плечима, мовила:

- I все одно у вас нiчого не вийде.

- Ти так думаєш?

- Переконана. Самi ви нуль без палочки, а оцей ваш генеральний побавиться тиждень-другий i майне свiт за очi!

- Чого це вiн майне?

- А чого майнув Валентин Костянтинович?

- Ну, здрастє! Прирiвняла. Валентин Костянтинович одружився.

- Ви думаєте, що цей не може одружитись?

Останнiй аргумент примусив всiх замислитись. Рая торжествувала. Вона ходила вiд верстака до бочки, вiд бочки до стовпа з тисками, на яких Володя, затиснувши болта, прикручував гайку.