Акванавти, або Золота жила (на украинском языке)   ::   Циба Михаил

Микита Єгорович намазався купленим в аптецi мастилом вiд комарiв, взяв вудку й замаскувався неподалiк в кущах так, що йому було видно плiт на свiтлому тлi неба, яке вiдбивалося у водi. Часу не марнував, ловив рибу i навiть вдало, бо бiля нiг у вiдрi вже хлюпалося кiлька окунькiв.

Понад очеретами качка водила свiй виводок, вчила малих пiрнати, не пiдiймаючи бризок. Вже було за пiвнiч, i Микита, як-то кажуть, збирався змотувати вудки, як на плоту забовванiла тiнь людини, що рухалася обережно, злодiйкувато. Микита поклав вудку й поспiшив берегом у тому напрямi. Зупинився за кущем, щоб переконатися, що це справдi зловмисник. Що ж вiн робить? Вiдкручує кришку батискафа. Вiдкрутив i що? Взяв пiд пахву й виходить на берег.

Микита вийшов iз сховища й перетнув шлях незнайомцевi.

- Ой, - здригнувся той, побачивши перед собою високу постать молодика. Кришка випала з-пiд пахви, дзенькнула об камiння. Перед Микитою стояв чорнобородий сторож. Вiн так розгубився, що навiть не кинувся втiкати.

- I що це ви робите, дiду Мартине?

- А ви що ото замислили, трохи хлопця не втопили! - пiшов у наступ старий, бо й справдi, казати бiльше нiчого.

- Так це ви рятуєте хлопця?

- I хлопця, i... тут я намiтив зробити собi кладку, щоб... ловити рибу, а ви...

Так i розiйшлися, не порозумiвшись. Микита Єгорович ламав голову, намагаючись вiдгадати, що штовхає старого на цi темнi витiвки? Нi, те, що вiн каже, - брехня й вигадки, а що насправдi - розгадати складно.

Та ця подiя поступилася мiсцем бiльш важливим. Треба було обмацувати дно. Звичайно, не все, частину, лише пiд цим берегом. Однак пiд водою якiсь кущi, вони не дають змоги пройти щуповi зверху.