Акванавти, або Золота жила (на украинском языке)   ::   Циба Михаил

У воронку залита вода, шланг опущено в озеро, але не до дна. Повен бак бензину. Шнур на пусковому шкiву. Микита Єгорович глипнув на голову колгоспу, що все ще стояв на березi, голосно мовив:

- Боже поможи! - i рвонув на себе заводний ремiнь.

Все вже перевiрене й вивiрене. Двигун запрацював з пiвоберта, загомонiв, задимiв спочатку, а потiм присмирнiв у розмiреному робочому ритмi. Пожежна "кишка", що широкою стрiчкою лежала на поплавцях вiд плота до берега, поступово стала округлятись. Вода просочувалася в отвори й дiрочки, над шлангом пiдiймалися невисокi фонтанчики, утворюючи на вечiрньому сонцi невеличкi, iграшковi веселки.

На березi вода зi шланга витiкала в бур'ян. Хлоп'яки обступили калюжу. Вода спочатку була чиста, та вже через секунду, другу, третю пiшла каламутна, а далi з мулякою.

- Ура-а! - зарепетував першим Василько й на манiр буровикiв, що радiють першому фонтану нафти на новiй буровiй (як це показують по телевiзору), почав набирати в пригорщу каламутної води й хлюпати собi в обличчя. Заодно хлюпнув i Каринцi, що зовсiм цього не чекала. На лицi майже нiчого не залишилося, зате бiле платтячко стало рябим.

Згодом потекла рiдина схожа на мазут.

I розпочалася робота. Звичайна, повсякденна, у двi змiни, бо Микита Єгорович, прочергувавши другу половину ночi, не мiг сидiти за кермом свого горбоконика. А сидiти треба було, оскiльки вiн сам був i за начальника, i за постачальника.

Добутий матерiал висихав, трiскався, але дуже легко кришився, перетворюючись на сажу.