Альфонс Циттербаке (на украинском языке) :: Гольц-Баумерт Герхард
Страница:
179 из 186
Я не на жарт розiчхався i дав волю усiм дзвонам у своїй головi. З очей у мене струмками потекли сльози. А тато навiть не глянув на мене.
-- Температури нема, горло не болить, отже не зачиняй його у квартирi. На свiжому повiтрi все швидше минеться.
-- Я ж його не зачиняю. Вiн сам лiг. А попередити хворобу легше, нiж вилiкувати.
Я помiтив, що мама сердиться -- мабуть, тому, що не може переконати тата.
-- Простудi найкраще запобiгти на свiжому повiтрi, -- стояв на своєму тато.
-- Вiд того вiн ще дужче захворiє. Не в кожного ж такий мiцний органiзм, як у тебе, -- не здавалася мама.
А тато знову:
-- Альфонс мiй син, для нього нежить -- наймiзернiша дрiбниця. Правда ж, Альфi?
Що менi було сказати? Я вiдповiв:
-- Нi, для мене це просто дрiбниця.
-- Не збивай хлопця з пантелику. Хай вiн полежить i вилiкується, -- ще дужче розсердилася мама.
-- Якщо нема хвороби, то нiчого й лiкувати. Нi температури, анi болю в горлi...
За вечерею всi ми якось принишкли. А я залюбки виїв аж двi тарiлки рисового бульйону, зовсiм забувши про свою нежить. Перед сном i наступного ранку менi ставили термометр. Обидва рази було тридцять шiсть i вiсiм десятих. Довелося йти до школи. Менi не хотiлось, але тато суворо сказав:
-- Альфонс не хворий, а обов'язок є обов'язок.
Отак нежить пiдвела мене -- довелося йти на контрольну.
Пан Фiлькендорф диктував задачi, а я сидiв собi, понуро втупившись в зошит.
|< Пред. 177 178 179 180 181 След. >|