Альфонс Циттербаке (на украинском языке)   ::   Гольц-Баумерт Герхард

-- Для мене це дорого, -- сказав я. -- Хiба ж можна брати з дiтей по п'ятдесят пфенiгiв? Тодi у мене залишиться хiба що на яблуко та цукрову вату.

Ервiн розсердився:

-- Я так i знав, що ти не зважишся.

У Петера теж не було великої охоти. Вiн сказав, що й для нього це дорого.

Ми попрямували далi. Пiдiйшли до "дороги привидiв". Це був великий намет, над яким свiтився напис iз електричних лампочок:

"Хто ще не навчивсь боятись -- тут навчиться неодмiнно! Навiть на найсильнiших чоловiкiв "дорога привидiв" Цезаря Штiльмана наганяє жах, вiд якого течуть сльози i мороз проходить поза шкiрою".

Я прочитав це вголос i вiдчув, нiби хтось провiв холодною рукою у мене по спинi.

Петер i Бруно зовсiм принишкли, тiльки Ервiн буркнув щось.

У наметi були вхiд i. вихiд, а мiж ними лежали рейки, по яких мчали маленькi вiзки. Люди сiдали, вiзок зривався з мiсця, клацали дверi i... хтозна, що було далi. Через добру хвилину вiзок вилiтав у iншi дверi. Але якi... Жiнки й дiвчата ховалися за плечима чоловiкiв, а в чоловiкiв капелюхи були натягненi на лоба. Iз гучномовця щось завивало i вищало.

Ми стояли перед наметом i мовчали.

Перший обiзвався Ервiн:

-- Менi здається, що тридцять пфенiгiв за одне катання забагато.

-- Що, боїшся? -- запитав я, сподiваючись, що той скаже "так". Тодi ми пiшли б далi, геть вiд цього намету привидiв. Але Ервiн i так був уже сердитий. Вiн крикнув менi:

-- Сам ти боїшся!

-- Я боягуз? -- ображено перепитав я.