Библийни пригоди на неби i на земли (на украинском языке)   ::   Ячейкин Юрий

Та й подумати: хiба можна огидну сивуху порiвнювати з небесним нектаром? Не той напiй! Не тiсу чудодiйноу якостi! Самi знасте, самогон будь-який волоцюга залюбки хлеще, а нектаром дозволено упиватися лише блаженним.

А на небесi святi та божi (усi поголовне - у бiлих хiтонах) обсiли бочки з нектаром, весело й завзято здiймали кухлi з божеським напосм до осяйного сьомого неба, натхненно скубли струни арф i в один голос вдячно ревли:

- Хвала тобi, господи!

- Хай уславлясться iм'я твос!

- Осанна! Осанна! Осанна!

У бога щодня - свято...

Вiд цього блаженного ревища аж у вухах лящало. Не рятувала нiяка звукоiзоляцiя. Здригалося повiтря. Гуляли страхiтливi протяги. Туди-сюди неорганiзованим натовпом шугали циклони та антициклони. Атмосферний стовп ледь тримався пiд натиском ураганних тайфунiв. Усi пророкування синоптикiв були приреченi на безсоромну брехню.

Янголи, змученi неугавним славоспiвом, мрiйно згадували старi часи:

- От колись було!

- Пам'ятасте, у раю тiльки й було народонаселення, що Адамчик з рвонькою.

- Еге ж, бува, призначав Адам побачення рвi пiд чарiвним Древом Пiзнання...

- Тихенько й сумирно чекав свою чарiвницю з букетиком квiтiв...

- Або нишком ворожив на королицi, аби дiзнатися, любить вона його чи не любить...

- Ой, таки було ж!

- А коли рва приходила на побачення, то хiба ж молодята ревли, як бугау?

- Е, нi! Шепотiлися собi про щось у святому невiданнi...

- Аж не вiриться...