Дивовижни пригоди капитана мижзоряного плавання Небрехи (на украинском языке)   ::   Ячейкин Юрий

- То у вас вiд перевтоми, - ласкаво казав вiн i, мов дитину, з батькiвською нiжнiстю гладив мене по лисiйголiвцi. Визнаю, у цi зворушливi хвилини я й справдi вiдчував себе iдiотом. Самi подумайте, хiба ж можлива цивiлiзацiя божевiльних?

- То у вас вийшла з-пiд контролю вищоу нервовоу системи генетична пам'ять, - жахав вiн мене своуми науковими поясненнями. - Те, що давно минулося i було зафiксовано численними поколiннями вашого родоводу в нервових клiтинах як iнформацiйний матерiал, нинi безконтрольно вихлюпнулося i заполонило вашу свiдомiсть. I нинi ви нг; годнi зрозумiти, що пропагусте самовбивчi iдеу, бо кличете назад, у морок середньовiччя, i ще далi - в неможливу давнину, коли нашi дикi пращури iснували в страхiтливiй залежностi вiд безжальноу електроннокiбернетичноу диктатури...

Погодьтеся, нормальнiй людинi важко збагнути такi неможливi сполуки, як дальший поступ науки i середньовiччя, що погляд вперед с насправдi поглядом назад i що золотий вiк - це старезна минувшина, час бездушного панування фантастично розвиненоу машинерiу. Запевняю вас, якби я ще ранiше не полисiв, я б тодi неодмiнно посивiв.

Ну, добре: з вовками жити - по-вовчому вити. Знову ж таки: в чужий монастир зi своум статутом не ходять. Цi мудрi народнi прислiв'я я пригадав, коли пiдслухав розмову Професора з заужджим психiатричним свiтилом.

- Як поводиться ваш дивовижний i такий рiдкiсний пацiснт? - запитав новоприбулий корифей. - Не кусасться? Не гарчить? Не бешкетус?

- Вiн тихий i смирний, - став на мiй захист Професор. - А коли мовчить, поводиться як цiлком нормальна людина.