Дивовижни пригоди капитана мижзоряного плавання Небрехи (на украинском языке)   ::   Ячейкин Юрий

Сухо, як у пiщаних колодязях середньоазiатськоу пустелi.

Отут i почалася неприсмнiсть. Навiть без навiгацiйних приладiв було помiтно, як ракета вигинас трасу, повiльно, але певно стаючи на довiчний орбiтальний якiр сонячного тяжiння.

Нагальнiсть рiшучих дiй була очевидною. Якщо пустити все на самоплив, то невiдомо, скiльки рокiв нам доведеться метляти навколо Сонця за межами системи, поки мою мiкролiтражку помiтять з випадкового зорельота. Та й знайдуть, можливо, самi кiстки!

А людство ж чекас нас з трудовою перемогою, чекас не дочекасться передового досвiду цивiлiзацiй сузiр'я Вiзничого у галузi використання астероудiв як природного вантажного транспорту.

Був, правда, один хоч i ненадiйний, але вихiд: пiдживити двигуни лiками з похiдноу аптеки - вони ж всi на спирту. Та чи надовго ух вистачить? Одначе вийняв лiки з шафки i заходився бiля двигунiв поратися.

Можете менi повiрити, це справило на Азимута належний ефект. У мого штурмана вiд подиву очi рогом полiзли. Та коли отямився, безкорисливо запропонував свiй запас одеколону. Азимут завше був чепуруном!

А я, нiби нiчого видатного не сталося, любесенько пояснюю йому:

- Звичайно, оцих запасiв на двох - це крапля у морi. Не вистачить навiть до найближчоу планети, Плутона. Отже, один з нас мусить залишитися тут, на орбiтi, а другий хутенько злiтати на Плутон по паливо.

- Я! - анi секунди не вагаючись, героучно озвався Азимут. - Я залишуся!

- Нi, залишусь я, - по-доброму втовкмачую йому. - А ти, дивись, не барися.