Дивовижни пригоди капитана мижзоряного плавання Небрехи (на украинском языке)   ::   Ячейкин Юрий

Спробував було протерти очi, та з жахом пересвiдчився, що не можу й пальцем ворухнути. Лежу безпорадний, як немовля у пелюшках.

Сили небеснi!!! Невже я отак акуратно проспав досi не бачену страшну всесвiтню катастрофу?!

Добре, хоч люлька ще курилася!

Я нервово затягнувся i знову заплющив очi, щоб не бачити цього кошмарного поховального мороку. I раптом почув слабенький, наче крiзь вату, голос Азимута.

- Капiтане, ау! - ледь чутно волав мiй вiрний штурман.

Це мене ще бiльше вразило. Я ж добре вивчив усi регiстри Азимутового голосочка. Коли загорлас на повну потужнiсть, то вiд радiоперешкод хриплять приймачi на всiх планетах.

А тут - ледь чути!

"Що ж трапилося? - тривожно розмiрковував я. - Якщо Азимут живий i здоровий (а це факт, який кричить сам за себе!), то, мабуть, всесвiтньоу катастрофи не було. Але чому ж тодi я нiчого не бачу? Хто обхопив мене так щiльно, що я не годен i ворухнутися? I, нарештi, хто отак нахабно човпеться на менi?"

Аж раптом страшна думка блискавкою пронизала мiй мозок.

Невже, поки я спав, мене вiд бушприта до клотикiв, по всьому рангоуту, припорошило грубезним шаром космiчного пилу? Невже я опинився у ядрi новонародженоу планети? Невже оце мiй штурман Азимут блукас по планетi Небресi i шукас свого капiтана?

Атож, то було моторошне прозрiння!

Мiй тренований мозок послужливо нагадав, що навiть земноу поверхнi, незважаючи на багатокiлометрову атмосферу, щороку досягас три тисячi тонн космiчного пилу.