Гарри Поттер i философський каминь   ::   Ролінґ Джоан К.

— Слухай, це ж найкраща в світі гра! — І він почав пояснювати все про чотири м'ячі й позиції семи гравців, розповідати про найцікавіші матчі, на яких він побував разом із братами, та про мітлу, яку хотів би придбати, якби мав гроші. Він саме знайомив Гаррі з тонкощами гри, як знову відчинилися двері купе, але цього разу це не був Невіл, що загубив жабку, і не Герміона Ґрейнджер.

Зайшло троє хлопців, і Гаррі відразу впізнав того, що стояв посередині: це був той блідий хлопчисько з салону мантій мадам Малкін. Цього разу він дивився на Гаррі зі значно більшою цікавістю, ніж на алеї Діаґон.

— Це правда? — запитав він. — Увесь поїзд говорить, що в цьому купе їде Гаррі Поттер. То це, мабуть, ти?

— Так, — відповів Гаррі і глянув на решту хлопців. Вони були кремезні й вельми непривітні і стояли обабіч блідого хлопця, мов охоронці.

— Це Креб, а це Ґойл, — недбало відрекомендував їх блідий хлопчисько, перехопивши погляд Гаррі. — А мене звати Мелфой, Драко Мелфой.

Рон ледь чутно кашлянув, можливо, щоб приховати хихикання.

Драко Мелфой зиркнув на нього.

— Що, тебе так насмішило моє ім'я? А хто ти, навіть питати не треба. Тато розповідав, що всі Візлі мають руде волосся, ластовиння й більше дітей, ніж можуть прогодувати.

Драко знову звернувся до Гаррі.

— Поттер, карочє, ти скоро побачиш, що деякі чаклунські родини набагато кращі від інших. Не варто заводити некльових друзів. Я б допоміг тобі розібратися в цьому.

Він подав Гаррі руку, але той її не потиснув.

— Дякую, я й сам знаю, хто кльовий, а хто ні, — холодно сказав Гаррі.

Хоча Драко Мелфой і не почервонів, на його блідих щоках проступив легенький рум'янець.