Гарри Поттер i философський каминь :: Ролінґ Джоан К.
Страница:
15 из 294
Він здавався неймовірно великим і якимсь несамовитим: довгіпасма кошлатого чорного волосся й бороди закривали йому обличчя, долоні були здоровенні, наче накривки сміттєвих бачків, а ноги у шкіряних чоботях скидалися на дельфінів.
У дебелих і м'язистих руках він тримав купу ковдр.
— Геґріде, — полегшено зітхнув Дамблдор. — Нарешті. А де ти взяв мотоцикла?
— Та си позичив, професоре Дамблдоре, прошу пана, — відповів велетень, неспішно злізаючи з мотоцикла. — Молодший Сіріус Блек дав мені його. Всьо файно, пане.
— Проблем не було?
— Та нє, прошу пана. Хата майже завалилася, але я забрав дитєтко ще до того, як збіглися маґли. Хлопчик заснув, коли ми летіли над Брістолем.
Дамблдор і професорка Макґонеґел схилилися над ковдрами. У тому сповитку міцно спало немовля. На чолі, під жмутиком чорного, як смола, волосся виднівся дивної форми знак, подібний на блискавку.
— Це?.. — пошепки запитала професорка Макґонеґел.
— Так, — сказав Дамблдор. — Він матиме цей шрам назавжди.
— Дамблдоре, а чи не можна його прибрати?
— Навіть якби міг, я б не прибрав. Від шрамів інколи є користь. Я от маю рубець над лівим коліном, — і це досконала мапа лондонського метро. Ану, дай-но його мені, Геґріде, не марнуймо часу.
Дамблдор узяв Гаррі на руки і обернувся до будинку Дурслі.
— Прошу пана, можна… можна я попрощаюся з малим? — попросив Геґрід.
Він схилив над Гаррі свою велику кудлату голову й незграбно поцілував його. Тоді раптом заскавулів, немов побитий пес.
|< Пред. 13 14 15 16 17 След. >|