Гарри Поттер i философський каминь   ::   Ролінґ Джоан К.

Він рухався дуже швидко і знав, що шумить набагато більше, ніж годилося б, проте не зустрів нікого.

І ось уже знову до нього всміхалися мама й тато, а один із його дідусів жартома вклонився йому.

Гаррі присів на підлогу перед дзеркалом. Ніщо не могло утримати його від того, щоб просидіти тут з родиною цілу ніч. Абсолютно ніщо. Окрім…

— Що, Гаррі, знову повернувся?

Гаррі відчув, як у нього всередині все захололо. Він озирнувся. За столом біля стіни сидів не хто інший, як Албус Дамблдор. Гаррі пройшов зовсім близько від нього і навіть не помітив, бо відчайдушно прагнув якнайшвидше дістатися до дзеркала.

— Я… я не побачив вас, пане професоре.

— Дивно, яким ти став короткозорим завдяки своїй невидимості, — сказав Дамблдор, і Гаррі відлягло від серця, коли той усміхнувся.

— Отже, — заговорив Дамблдор, виходячи з-за столу й сідаючи на підлогу біля Гаррі, — ти, як і багато хто перед тобою, відкрив принади дзеркала Яцрес.

— Я не знав, пане професоре, що воно так називається.

— Але, сподіваюся, вже збагнув, що воно робить?

— Воно… ну… воно показує мені мою родину…

— А Ронові показало, що він найкращий учень школи.

— Звідки ви знаєте?

— Мені не треба плаща, щоб стати невидимим, — лагідно пояснив йому Дамблдор. — Ну, ти вже здогадуєшся, що саме нам усім показує дзеркало Яцрес?

Гаррі заперечно похитав головою.

— Зараз поясню.