Гарри Поттер i философський каминь   ::   Ролінґ Джоан К.

— Тепер занадто пізно щось міняти, — сказав Гаррі Герміоні. — Ми вже не маємо часу відправити Чарлі іншу сову, а це — єдина нагода позбутися Норберта. Мусимо ризикувати. До того ж ми маємо плаща-невидимку, а Мелфой про це не знає.

Коли вони прийшли до Геґріда, то побачили біля хатини вовкодава Ікланя, що сидів з перев'язаним хвостом, а сам Геґрід замість дверей відчинив їм вікно.

— Не можу вас пустити! — засапано мовив він. — У Норберта важкий період — я не можу з ним нічого вдіяти!

Коли вони розповіли Геґрідові про лист від Чарлі, на його очах виступили сльози, проте це могло статися й тому, що Норберт саме тієї миті вкусив Геґріда за ногу.

— Йой!.. Ти шибенику малий!.. Е-е… Всьо файно, він просто схопив мій чобіт! Просто забавляється, він ще дитинка…

Дитинка гупнула хвостом по стіні, від чого забряжчали шибки. Гаррі з Герміоною рушили назад до замку, хвилюючись, що діждатися суботи буде нелегко.

Коли настав час прощатися з Норбертом, Гаррі й Герміона, може, й поспівчували б Геґрідові, якби не були такі стурбовані тим, що мали зробити. Була дуже темна, хмарна ніч, і вони прибули до Геґрідової халупи трохи запізно — мусили перечекати, поки Півз у вестибюлі досхочу награється тенісним м'ячиком, відбиваючи його від стіни, і звільнить їм дорогу.

Геґрід уже спакував Норберта у великий ящик з отворами.

— Він там має на дорогу повно щурів і трохи бренді, — сказав приглушеним голосом Геґрід.