Гарри Поттер i философський каминь   ::   Ролінґ Джоан К.

— Верноне, — говорила тітка Петунія тремтячим голосом, — подивися на адресу: звідки вони могли знати, де він спить? Може, вони стежать за будинком?

— Стежать, шпигують, переслідують нас, — нестямно бурмотів дядько Вернон.

— Але що діяти, Верноне? Може, відповісти їм? Напиши їм, що ми не хочемо…

Гаррі бачив, як сновигали по кухні лискучі чорні черевики дядька Вернона.

— Ні, — сказав дядько нарешті. — Ні, ми їх зігноруємо. Якщо вони не отримають відповіді… атож, це найкраще… не робитимем нічого…

— Але ж…

— Петуніє, в моєму будинку таких не буде! Коли ми його брали, то хіба не присягалися викоренити усі ті небезпечні дурниці?

Того вечора, вернувшись із роботи, дядько Вернон зробив те, чого не робив ніколи, — відвідав Гаррі в його комірчині.

— Де мій лист? — запитав Гкррі, тільки-но дядько Вернон проліз у двері. — Хто мені писав?

— Ніхто. Помилилися адресою, — коротко відповів дядько Вернон. — Я спалив його.

— То не помилка, — насупився Гаррі. — Там навіть писалося, що я живу в комірчині.

— АНУ ЦИТЬ! — гаркнув дядько Вернон і зі стелі впало кілька павуків. Він перевів подих, а тоді силувано усміхнувся:

— Е-е… так, Гаррі… про твою комірчину. Ми з тіткою думали… ти вже завеликий для неї… ми подумали, що тобі краще перейти до другої спальні Дадлі.

— Навіщо? — здивувався Гаррі.

— Нічого не запитуй! — відрубав дядько.