Гарри Поттер i философський каминь   ::   Ролінґ Джоан К.

— Дев'ять і три чверті! — пискнула маленька, теж рудокоса дівчинка, що трималася за її руку. — Мамо, можна і я поїду…

— Джіні, треба підрости, заспокойся. Гаразд, Персі, іди перший.

Найстарший на вигляд хлопець почимчикував до дев'ятої й десятої платформ. Стежачи за ним, Гаррі намагався навіть не кліпати, щоб нічого не проґавити. Але тільки-но хлопець підійшов до перегородки між платформами, його заступила велика юрба туристів, і коли нарешті пройшов останній рюкзак, хлопця вже не було.

— Фред, ти наступний, — звеліла пухкенька жіночка.

— Я не Фред, а Джордж, — обурився хлопець. — Шановна, і ви ще називаєте себе нашою мамою? Невже ви не бачите, що я Джордж?

— Вибач, любий Джордже.

—Жартую, я Фред, — усміхнувся хлопець і пішов.

Близнюк гукнув услід, щоб він поспішив, і той, напевне, послухався, бо наступної миті його не стало — але як йому це вдалося?

Тепер уже третій брат заквапився до турнікета, де компостують квитки. Ось він майже там, — і враз, цілком несподівано, його ніде немає.

Що залишалося робити?

— Перепрошую, — звернувся Гаррі до пухкенької жінки.

— Вітаю, любий, — відгукнулася вона. — Вперше до Гоґвортсу? Рон також новенький.

Жінка показала на останнього, найменшого сина. Він був високий, худий і довгов'язий, мав ластовиння, великі руки й ноги та довгий ніс.

— Так, — признався Гаррі.